Welcome to Державна наукова архiтектурно-будiвельна бiблiотека iмені В.Г.Заболотного!

     
Публікації про бібліотеку
Про бібліотеку
Ресурси бібліотеки
Державні Закупівлі
Подорожуючи містами
Видатні Особистості
Дарувальники
Заходи бібліотеки
Проекти бібліотеки

 Контакти

Адреса: 03047 м. Київ, просп. Берестейський, 50
Ми на мапі

E-mail: dnabb2004@ukr.net

Телефон: (093) 304 85 32

(044) 456 01 72

(044) 456 31 98 (обслуговування)


 Повідомити про корупційне правопорушення

Повідомити про корупційне правопорушення


  НАШІ ВИДАННЯ

Бібліографічні покажчики

Бюлетень "Будівництво, архітектура та житлово-комунальне господарство"

Бюлетень "Нові надходження до фондів ДНАББ ім. В.Г. Заболотного

Інформаційно-аналітичний огляд діяльності бібліотеки

Бібліотечні рубрики


 Приєднуйтесь до нас:
Приєднуйтесь до нас

ДНАББ ім. В.Г. Заболотного :: Перегляд теми - Похилевич Лаврентій Іванович (1816 – 1893)
 ЧаП (Часті Питання)ЧаП (Часті Питання)   ПошукПошук   ГрупиГрупи   ПрофільПрофіль   УвійтиУвійти 

Похилевич Лаврентій Іванович (1816 – 1893)

 
Цей форум закритий, ви не можете писати повідомлення, відповідати і редагувати теми.   Ця тема закрита, ви не можете писати відповіді і редагувати повідомлення.    Список форумів ДНАББ ім. В.Г. Заболотного -> Матеріали бібліотечного клубу
Попередня тема :: Наступна тема  
Автор Повідомлення
dnabb
Newbie
Newbie


Зареєстрований: Jul 25, 2007
Повідомлення: 45

ПовідомленняДодано: Ср Вер 26, 2007 9:00 am    Заголовок повідомлення: Похилевич Лаврентій Іванович (1816 – 1893) Відповісти цитуванням

Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України
Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека імені В.Г. Заболотного

Похилевич Лаврентій Іванович
(1816 – 1893)
Матеріали до засідання бібліотечного клубу “Національні святині” 20 грудня 2005 р.

Київ
ДНАББ імені В.Г. Заболотного
2005

УДК 929(477)+947.7(092)
ББК 63.3(4 Укр)-8
П 648

Похилевич Лаврентій Іванович (1816-1893): Матеріали до засідання бібліотечного клубу “Національні святині” 20 грудня 2005 р. / Уклад. С.С. Артамонова; Редкол.: Г.А. Войцехівська (відп. ред.), О.П. Пацеля, О.М. Піхур, О.М. Развадовська. – К.: ДНАББ імені В.Г. Заболотного, 2005. – 35 с.

10 серпня 2006 р. виповнюється 190 років від дня народження українського історика, краєзнавця Л.І. Похилевича, який своє життя присвятив дослідженню історії населених пунктів Київської губернії.

Укладач: С.С. Артамонова

Редакційна колегія: Г.А. Войцехівська (відп. ред.), О.П. Пацеля, О.М. Піхур, О.М. Развадовська

Сканування: О.В. Івченко

УДК 929(477)+947.7(092)
ББК 63.3(4 Укр)-8

© ДНАББ імені В.Г. Заболотного, 2005

ЗМІСТ:
ПЕРЕДМОВА
С.С. АРТАМОНОВА, О.В. СТАРОДУБ, Є.А. ЧЕРНЕЦЬКИЙ. ЖИТТЄВИЙ ТА ТВОРЧИЙ ШЛЯХ Л.І. ПОХИЛЕВИЧА
С.С. АРТАМОНОВА . Л.І. ПОХИЛЕВИЧ: БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ


Передмова
У фондах великих бібліотек та музеїв України, у тому числі у фонді Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В.Г. Заболотного (далі ДНАББ імені В.Г. Заболотного), зберігаються цінні праці українського краєзнавця Лаврентія Івановича Похилевича, які вже давно стали бібліографічною рідкістю і маловідомі широкому колу громадськості. У той же час на них постійно посилаються краєзнавці, дослідники міст і сіл України, створюючи її історію.
Протягом майже двох столітть не проводилось глибоких досліджень постаті українського краєзнавця чи його видань. Тому знаковим, можна сказати, є те, що водночас постаттю Л.І. Похилевича та його працями зацікавились представники ДНАББ імені В.Г. Заболотного та краєзнавці м. Біла Церква Київської області. Кожен йшов своїм шляхом, а результатом є представлені матеріали, які деякою мірою мають заповнити існуючу прогалину в українському краєзнавстві.
Біографії Л.І. Похилевича немає, не завжди його праці належним чином оцінюються в енциклопедичних виданнях, низка сучасних публікацій не завжди подає достовірну інформацію про роботи, що вийшли під різними криптонімами і помилково приписуються Л.І. Похилевичу.
Достовірні відомості про життєвий та творчий шлях українського історика і краєзнавця мають зайняти гідне місце у вітчизняних довідково-енциклопедичних виданнях, підручниках з історії краєзнавства України, у персоналіях, присвячених видатним українським діячам.
Ознайомлення українського суспільства з відомостями, опублікованими Л.І. Похилевичем, має важливе значення для створення історії кожного, навіть невеликого населеного пункту, сприяє виходу з небуття інформації про походження малої батьківщини кожного мешканця із зазначених у них регіонів, а також є гідним продовженням розвитку вітчизняного краєзнавства.
Ідея про реконструкцію його біографії, запропонована відомим києвознавцем В.В. Ковалинським, була реалізована проведеним дослідженням.
Сьогодні було б правомірним надати можливість громадськості побачити раритетні праці Л.І. Похилевича і опанувати їх за допомогою оригінальних та факсимільних видань. Перший крок в цьому напрямку вже зроблено. В Білій Церкві видано книгу Л.І. Похилевича “Сказания…” з сучасною орфографією [4].
Праці Л.І. Похилевича визначні тим, що зберегли довідкові дані, містять цінні географічно-топографічні, статистико-економічні, церковні, побутові, а також історичні відомості про населені пункти сучасних Київщини, Житомирщини, Черкащини.
Хоча в енциклопедіях і відзначається, що ці дані не завжди точні [9; 21; 25; 26], знайомство з архівними матеріалами дозволило зробити протилежні висновки. У ХІХ ст. Київська духовна консисторія була адміністративним органом православної церкви в межах єпархії, якій належала адміністративна, виконавча і судова влада. До складу Київської духовної консисторії входили благочинні округи Бердичівського, Васильківського, Звенигородського, Київського, Сквирського, Радомисльського (нині Радомишльського), Уманського і Черкаського повітів, які щорічно надавали необхідну статистичну, етнографічну та історичну інформацію. За результатами отриманої інформації складалися різного роду звіти.
Зважаючи на те, що Л.І. Похилевич, як помічник секретаря, безпосередньо мав доступ до всіх одержуваних матеріалів, використана ним інформація мала бути правдивою. На наш погляд, це дає підстави говорити про вірогідність включеної ним інформації, що дає можливість її використання для написання історії багатьох сучасних сіл і міст України, що входили тоді до складу Київської єпархії. Характеризуючи стиль викладення матеріалів, сам автор зазначає: “В предлагаемых описаниях скромных весей, заимствованных мною… большею частию из расказов, не должно искать тех принадлежностей ученаго произведения, которыми украшаются сочинения ученых по профессии. Так как я не имею чести принадлежать к числу их, то мне извинительно отступить от их приемов. Вот почему сам язык моих описаний не отличается ни изысканностью ни чистотою; я имел в виду сообщить возможно больше сведений, а не щеголять изложением” [3, с. ІІІ].
Вже перше ознайомлення з публікаціями показало, що доробок Л.І. Похилевича широко використовується у виданнях та роботах дослідників історії міст і сіл України, що друкувались протягом ХІХ-ХХІ ст.ст. Так, С. Пенкевич ще у 1877 р. у своїй статті дуже детально аналізує матеріали Л.І. Похилевича для співставлення топографії Київської єпархії XVII ст. по Андрію Целларію [37]. Відомості, опубліковані Л.І. Похилевичем, використані й у географічному словнику Королівства Польського та інших слов’янських країв [27, c. 634] тощо.
Відсутність публікацій про життєвий і творчий шлях Л.І. Похилевича ускладнювала проведення дослідження. Інформація про нього обмежена короткими статтями в енциклопедіях та довідниках лише переліком книг. Перш за все, було виявлено невідповідність інформації про його справжнє ім’я. Тому пошук довелося здійснювати “спочатку” – з порівняння його імені у енциклопедіях та написаних ним книгах. Присутня елементарна плутанина із справжнім ім’ям викликала нерозуміння того, що дало підстави називати його Леонтієм. Тільки у таких львівських виданнях як “Українська загальна енциклопедія” та “Енциклопедія українознавства” (відповідно 1931 та 1993 рр.) прізвище та ім’я подано правильно, але перелік виданих ним книг обмежено двома назвами [9; 24]. Досліджено, що істориком-краєзнавцем Л.І. Похилевичем видано три важливі краєзнавчі роботи: “Сказанія о населенныхъ местностяхъ Кіевской губерніи или статистическія, историческія і церковныя заметки о всехъ деревняхъ, селахъ, местечкахъ и городахъ, въ пределахъ губерніи находящихся. Собралъ Л. Похилевичъ” (К., 1864), “Монастыри и церкви г. Кіева. Прежнее и нынешнее состояние ихъ и средства содержанія причтовъ, а также иноверческіе молитвенные дома. Составилъ Л. Похилевичъ” (К., 1865), “Уезды Киевскій и Радомысльскій. Статистическія и историческія заметки о всехъ населенныхъ местностяхъ въ этихъ уездахъ и съ подробными картами ихъ” (К., 1887) [1; 3; 5].
За результатами вивчення архівних документів, а також виданих ним книг встановлено, що справжнє ім’я краєзнавця – Лаврентій Іванович Похилевич. Про це свідчать клирові відомості, його підпис під передмовою до книги “Монастыри и церкви г. Кіева” [1], а також написані ним власноруч звернення до Києво-Печерської Лаври про видання книги “Сказанія…” та копія атестата про закінчення Київської духовної академії, що зберігаються в Центральному державному історичному архіві України в м. Києві (далі ЦДІАК України). На жаль, цінна інформація про життєвий і творчий шлях Л.І. Похилевича, представлена в архівних матеріалах ЦДІАК України, довгі роки не була піддана належному науковому дослідженню.
Під час дослідження факт авторства деяких публікацій теж потребував уточнення. Сучасні дослідники іноді ототожнють публікації Л.І. Похилевича з публікаціями інших українських діячів. Зокрема, йому помилково приписують публікації з криптонімом “П.Л.”. Тільки у журналі “Киевская старина” за 1883-1889 рр. було надруковано п’ять таких статей, але встановлено, що всі вони належать перу Петра Гавриловича Лебединцева. Це підтверджує “Словарь псевдонимов русских писателей, ученых и общественных деятелей” І.Ф. Масанова, в якому зазначено: “Лебединцев, Петр Гаврилович (р. 21 дек. 1819 – ум. 3 дек. 1896 ), археолог. Псевд.: 1) Л-в, П.; 2) П.Л.; 3) С.Ц.; 4) Южнорусс”. Подібний криптонім мав і Петро Олександрович Лашкарьов: “Лашкарев, Петр Александрович (р. 1833 – ум. 28 авг. 1899), правовед и церковн. историк. Псевд.: 1) Л-в, П.; 2) П.Л.” Ім’я Л.І. Похилевича у вищезазначеному словнику зовсім не фігурує, що дає підстави стверджувати, що Лаврентій Іванович не мав публікацій, підписаних криптонімом “П.Л.” [14, с. 271, 273]. Те ж саме підтверджує й О.І. Дей у “Словнику українських псевдонімів та криптонімів (XVI-XX ст.)”. На с. 216 вказано, що криптоніми “Л.П.”, “Л-в П.”, “П.Л.” належать П.Г. Лебединцеву та П.А. Лашкарьову [8].
Таким чином, можемо стверджувати, що стаття про будинок Сави Туптала не належала Л.І. Похилевичу, про що вказано у примітках до неї [40]. Можна припустити її приналежність перу П.О. Лашкарьова або П.Г. Лебединцева, що потрібує окремого дослідження.
В той же час стаття “Спас на Берестові”, опублікована у журналі “Киевская старина” (1888, т. ХХІІ, июль, август, сентябрь) за підписом “П.Л.”, дійсно належить Петру Лебединцеву. На с. 10 у тексті статті сказано: “В таком виде застал ее в 1862 году поступивший в сем году новый настоятель, пр. П.Л. сначала осветил этот храм (Спас на Берестові – С.А)], сняв один из 2-х верхних ярусов иконостаса…”. І в інших виданнях підтверджено, що саме він став новим настоятелем церкви Спаса на Берестові [34]. Те ж саме зафіксував й О.І. Дей. Це ще раз підкреслює правомірність нашого твердження про приналежність П.Г. Лебединцеву, а не Л.І. Похилевичу, вказаного криптоніму, а також те, що Л.І. Похилевич не друкував свої статті під криптонімом.
У встановленні дат життя та місця поховання Л.І. Похилевича допомогла випадкова приватна бесіда з кандидатом архітектури, співробітником НДІТІАМ Т.О. Трегубовою. З’ясувалось, що вона бачила могилу Л.І. Похилевича у с. Любимівка Вишгородського району, яка знаходилась біля церкви. Інформація про назву села наштовхнула на необхідність ознайомлення з виданням “Історія міст і сіл Української РСР”. У розділі, присвяченому населеним місцям Іванківського району Київської області, в описі щодо с. Любимівка було знайдено такий запис: “У селі похований відомий історик-краєзнавець Л.І. Похилевич (1816-1893)” [11, с.314]. Про це ж читаємо і в іншому джерелі “Памятники истории и культуры Украинской ССР”: “Любимовка: Могила краеведа Л.И. Похилевича, 1893, пам. 1898” [20, с. 242]. У визначенні цієї дати допомогла також завідувач краєзнавчим відділом Вишгородского історико-культурного заповідника Л.І. Ніколенко, яка підтвердила, що дійсно могильна плита з ім’ям Л.І. Похилевича була знайдена археологами в с. Любимівка. Зі слів канд. іст. наук, старшого наукового співробітника Інституту історії України Л.Д. Федорової відомо, що до пошуку могили Л.І. Похилевича причетна Є.В. Горбенко, кандидат мистецтвознавства. На жаль, друковані матеріали про це відсутні.
Співставлення та аналіз друкованих і неопублікованих матеріалів дали змогу встановити істинні відомості про людину, яка зробила великий внесок в українське краєзнавство, зокрема, в історію багатьох населених пунктів Київської єпархії (сучасних Київської, Житомирської та Черкаської областей).
Проведена реконструкція біографії Л.І. Похилевича, поступове детальне вивчення книг краєзнавця та архівних матеріалів сприяли встановленню дійсних відомостей про його життєвий та творчий шлях.
Дослідження стало базою для проведення засідання бібліотечного клубу “Національні святині”, приуроченого до 190-ї річниці від дня народження українського краєзнавця. Збірка матеріалів, підготовлена працівниками ДНАББ імені В.Г. Заболотного та краєзнавцями м. Біла Церков, має намір ознайомити громадськість з біографічними даними, родинним станом Л.І. Похилевича та його творчістю.
Завершує збірку перелік літератури, що включає праці Л.І. Похилевича, рецензії та відгуки на них, публікації у довідково-енциклопедичних виданнях, джерела, де зроблені посилання на його роботи, а також архівні документи ЦДІАК України та Державного архіву Київської області (далі ДАКО).
На завершення хотілося б висловити велику вдячність всім, хто своїми порадами, архівними матеріалами, авторськими виданнями надав допомогу для того, щоб ці матеріали побачили світ.
С.С. Артамонова, доцент, канд. пед. наук,
учений секретар ДНАББ імені В.Г. Заболотного

Життєвий та творчий шлях Л.І. Похилевича
Лаврентій Іванович Похилевич народився 10 серпня 1816 р. у родині священика в с. Горошків Таращанського повіту Київської губернії (тепер с. Горошків Тетіївського району Київської області), про що у метричній книзі церков Таращанського повіту с. Горошкова зроблено запис: “у приходского священника Иоанна Похилевича и жены его Марфы родился сын Лаврентий. Молитвован приходским священником села Литвиновка Иоанном Панасевычом, оным же и крещен”. Таїнство хрещенення відбулося 13 серпня. Хрещеним батьком став студент філософії Київської академії Василь Вітвицький [57].
Л.І. Похилевич так описує рідне село: “В прошлом веке село принадлежало к Тетиевщине. От графини Ледуховской Горошков с Крывчункою и Тайницею куплен в 1812 г. Игнатием Свидерским, имевшим в нем свою резиденцию... Церковь во имя Иоанна Богослова, дубовая 6-го класса; земли имеет 42 десятины; построена 1746 года на возвышенном месте, очень издалека видимом” [3, с. 452].
Батько Лаврентія, Іван Мануйлович Похилевич, також був сином священика, закінчив клас Богослів'я Київської Академії. 1 жовтня 1815 р. прийняв Свято-Богословську церкву в с. Горошків. Згідно клирової відомості 1817 р. у Свято-Богословській церкві с. Горошкова служив “приходский священник Иоанн Мануйлов сын Похилевич (24 года)”, у якого було два сини: Лаврентій (2 роки) і Давид (1 рік). Окрім церковнослов’янської о. Іоан міг вільно читати і розмовляти латиною. За тодішньою характеристикою він був “состояния хорошего, трезвен и нештрафован, женат” [55].
Л.І. Похилевич у своїй книзі “Сказанія о населенныхъ местностяхъ Кіевской губерніи или статистическія, исторіческія и церковныя заметки о всехъ деревняхъ, селахъ, местечкахъ и городахъ, въ пределахъ губерніи находящихся” пише: “В Горошковской церкви (церкві в ім'я Іоана Богослова – С.А.) священствовал с октября 1815 по 1831 год отец пишущего эти строки Иоанн Похилевич, умерший от холеры в августе 1831 года в селе Литвиновке, куда он поехал, совсем здоровым, погребать своего родственника” [3, с. 452]. Село Литвинівка знаходилось у Таращанському повіті і належало на той час Йосипу Рожнятовському, сину Каетана Рожнятовського [12; 27].
Виявилось, що цим родичем був литвинівський священик Іван Панасевич, який помер від холери на 70-му році життя, дід Лаврентія по матері. В Литвинівці (тепер Черкаської області) біля церкви в ім’я Іоана Богослова поховані поруч під трьома кам’яними хрестами батько, дід і прадід Л.І. Похилевича. Прадід Лаврентія, батько Івана Панасевича Опанас (Афанасій) Панасевич, священик с. Погреби Васильківського повіту (нині Васильківського району) помер на 115-му році свого життя у 1817 р. [3, с. 466].
Мати Лаврентія, Марфа Іванівна, була дочкою настоятеля церкви св. Іоана Богослова с. Литвинівка Івана Панасевича (1761-1831) та онукою настоятеля церкви Введення до храму Пресвятої Богородиці о. Опанаса Панасевича (1702-1817).
Після смерті Івана Мануйловича мати Лаврентія, Марфа Іванівна, залишившись удовою із п’ятьма дітьми – синами Лаврентієм (17 років), Давидом (16 років), Федотом (6 років), Сильвестром (2 роки) і дочкою Олександрою (13 років) – продовжувала жити в будинку, що залишився після смерті чоловіка, протягом 1833-1839 років. Син Федот співав у хорі його Високопреосвященства, Сильвестр знаходився у відомстві, що навчало грамоті. Лаврентій закінчував семінарію. Священик І. Шиманський, характеризуючи родину, писав, що вони всі “не худого поведения” [53; 54].
Марфа Іванівна померла в 1872 р. у с. Войнарівка Таращанського повіту (нині с. Винарівка Ставищанського району Київської області) [4].
Лаврентій вступив до Київської духовної семінарії 1 вересня 1833 р. після закінчення Київського духовного повітового училища [49; 50]. По закінченні курсу Київської духовної семінарії двадцятидвохрічний Лаврентій у серпні 1839 р. подає прохання про надання йому місця священика в рідному селі. Він пише, що після смерті його батька в с. Горошків залишився будинок з маленьким садом і дуже невеликим господарством, де живе його мати. При вступі до приходу після смерті батька Лаврентія священик І. Шиманський дав розписку його матері про те, що після того, коли діти виростуть, він залишить місце священика в с. Горошків на користь того з її дітей, хто буде гідний посісти місце свого батька. Лаврентій просить надати йому це місце у зв'язку із закінченням семінарії. У резолюції на проханні вказується, що священику І. Шиманському, який добровільно погодився поступитися місцем, дозволяється взяти шлюб з особою духовного звання і надається інше місце в Київській єпархії. А подавцю цього прохання надавалось місце священика, що звільнилося [49].
До прохання додано завірену копію атестата від 25 червня 1839 р. про закінчення Л.І. Похилевичем Київської духовної семінарії, зарахування його до Першого розряду Семінарських вихованців і присвоєння ступеня студента [49].
В атестаті записано, що він “хорошо”володів латинською і грецькою мовами, а єврейською і німецькою – “весьма изрядно”. Отримав бездоганну характеристику: “…при поведении честном, способностях очень хороших и прилежании постоянном на окончательном испытании и по розрядным спискам оказался успешным” [49]. Згодом ці якості відобразилися на його житті та творчості.
У архівній справі Академії про вихованців семінарії і низових училищ, що вибули в 1839 р. до Єпархіальноговідомства, зберігається лист, відправлений правлінням Київської духовної семінарії 10 лютого 1840 р. № 133, з даними про вихованців, які закінчили курс семінарського навчання. Під № 17 зазначено ім'я Лаврентія Похилевича (23-х років), сина померлого священика, з короткою інформацією про термін його навчання у семінарії [50]. Місце призначення не уточнюється.
30 квітня 1840 р. після закінчення Київської духовної семінарії він розпочинає службу в Київській духовній консисторії, де з 3 жовтня був призначений столоначальником. 30 жовтня 1841 р. йому присвоєно чин колезького реєстратора з відліком від 30 квітня 1840 р. З 20 квітня 1843 р. його було призначено помічником секретаря, а з 4 травня по 4 листопада того ж року був переведений на посаду секретаря Київської духовної консисторії. У “Послужных списках о чиновниках и канцелярских служителях Киевской духовной консистории” 1843 р. описано початок трудового шляху 26-річного Л.І. Похилевича, православного віросповідання, який у цей час виконував функції секретаря. У графі про здатність до продовження статської служби і можливості підвищення в чині було зроблено запис: “очень способен и достаточен”, “холост”, “не имеет недвижимости” [62].
Згідно з “Послужными списками о чиновниках и канцелярских служителях епархиального ведомства” від 23 червня 1848 р. Л.І. Похилевич продовжував обіймати посаду помічника секретаря Київської духовної консисторії. З 15 вересня 1844 р. його було підвищено в чин губернського секретаря. Як було записано, підвищений “…в чин коллежского секретаря высочайшим приказом по гражданскому ведомству 21 декабря 1848 года за № 249 со старшинством с 30 апреля 1848 года”. На той час йому виповнився 31 рік і він не був одружений [48]. Це уточнення наводиться у зв’язку з тим, що в ЦДІАК України є документ про одруження 18 серпня 1857 р. Никифора Леонтійовича Похилевича (21 рік), якого дехто намагався визначити сином Лаврентія Похилевича [59]. Але, як зазначалось вище, у 1848 р. Лаврентій Похилевич ще не був одружений, тому й не міг мати сина такого віку. Мабуть, звідси й пішла плутанина з іменем Похилевича.
У 50-х рр. ХІХ ст. Лаврентій Похилевич, окрім своєї основної роботи в Київській духовній консисторії, обіймав посаду правителя справ Київського губернського комітету із забезпечення утримання православного сільського духівництва. У 1853 р., відповідно до наказу в.о. Київського цивільного губернатора генерал-майора Крівцова, Л.І. Похилевич прийняв із Канцелярії київського губернатора справи про облаштування православних церков. Наприкінці 1857 р. Комітет завершував свою роботу. Робота в Комітеті обтяжувала Лаврентія, і він намагався її позбутися. 11 жовтня 1857 р. він подав рапорт начальнику Київської губернії Павлові Гнатовичу Гессе, в якому просив прийняти від нього справи Комітету й передати до одного з відділень Канцелярії київського губернатора, а також приймати туди усі наступні справи про облаштування православних храмів. Своє прохання титулярний радник Л.І. Похилевич обгрунтував тим, що, по-перше, за браком часу через виконання своїх прямих обов’язків у Консисторії; по-друге, за станом свого здоров’я; по-третє, практично всі проекти забезпечення церков були вже розглянуті й затверджені. 17 жовтня 1857 р. П.Г. Гессе в листі до високопреосвященного Філарета, митрополита Київського і Галицького, зважаючи на відсутність чиновників, на яких можна було б покласти виконання таких обов’язків, просив умовити Л.І. Похилевича залишити у своєму віданні справи до закриття Комітету [4; 46].
У 60-ті рр. ХІХ ст. починає розвиватись краєзнавчий рух, до якого залучалися широкі кола інтелігенції і духовенства. Одним із проявів цього руху й стала книга, написана консисторським службовцем Лаврентієм Похилевичем, що вийшла пізніше під знаною всім назвою “Сказанія о населенныхъ местностяхъ Кіевской губерніи или статистическія, исторіческія и церковныя заметки о всехъ деревняхъ, селахъ, местечкахъ и городахъ, въ пределахъ губерніи находящихся” [3]. Це була перша його книга, в якій представлені відомості про історію, церковні справи і статистику всіх невеликих населених пунктів Київської єпархії.
20 січня 1862 р. він звертається з проханням до Духовного собору Києво-Печерської Успенської Лаври про друкування в Лаврській друкарні його твору “Кіевская губернія и епархія”, схваленого цензурним комітетом, в кількості тисячі примірників на його папері і за вигідних для друкарні умов [64]. Духовний собор погоджується друкувати твір Л.І. Похилевича і 26 січня просить архіпастирського дозволу на виконання роботи, звернувшись з доповідною до митрополита Київського і Галицького.
У ЦДІАК України зберігається рукопис цієї праці за назвою “Киевская Губерния и Епархия в своих частях, или Подробное описание городов, местечек, сел и деревень, их церквей и монастырей, как тех, которые ныне существуют на просторах губернии, так и существовавших в прежнее время; с обозначением давних и нынешних владельцев имений, пространства принадлежащих им земель и других подробностей. Ч. 2-ая. 1861 год”. Ця частина містить, за заявою Л.І. Похилевича, відомості про “уезды Киевский, Радомысльский, Сквирский, Бердичевский, Липовецкий, Уманский, Звенигородский, Таращанский” [61]. Кожна сторінка супроводжується підписом цензора, а вся праця – дозволом Цензурного комітету духовних книг друкувати в кількості однієї тисячі. Рукопис містить алфавітні реєстри найменувань поселень, що включаються, по кожному повіту. При цьому в кожному повіті виділені селища, що знаходилися у володінні державного майна, та такі, що належали різним поміщикам тощо. При підготовці твору автор користувався різними друкованими виданнями, на які зроблено посилання. Напевно цей рукопис і став основою виданої у 1864 р. книги зі зміненою назвою [3].
Даний рукопис був настільки великий за об’ємом, що автор вже тоді замислювався над поділом матеріалу на окремі частини. Свою мрію автор частково реалізував лише у 1887 р.
Підготовча робота до видання книги велася протягом трьох років (1862-1864 рр.). У цей же період надходили кошти на її видання. У 1864 р. твір було видано кількістю 1050 прим. обсягом 48 з чвертю аркушів на суму 579 крб. Видання книги фінансувалося Київською духовною консисторією і самим Л.І. Похилевичем [64].
Восени 1864 р. Л.І. Похилевич подав клопотання на ім’я київського військового, подільського і волинського генерал-губернатора М.М. Анненкова про заступництво в друкуванні його книги [4; 66]. Автор підкреслював, що зібрані ним і вміщені в книзі відомості спрощують роботу багатьох організацій (статистичних, географічних, інших) та зберігають значні кошти, що витрачаються ними на проведення подібних досліджень. Родзинкою книги мав стати, на думку Л.І. Похилевича, запропонований новий правопис польської мови, прийняття якого могло б зблизити поляків з росіянами. Останнє було чисто спекулятивною пропозицією на хвилі імперської боротьби з колоніалізмом, задля вподоби начальству.
31 жовтня генерал-губернатор звернувся до попечителя Київського навчального округу з проханням надати своє судження щодо можливої користі тих вигод, на яких наполягав Л.І. Похилевич, а в разі позитивного відгуку вказати, яке б і в чому цьому твору варто було б зробити заступництво. Перший відгук на пропозицію попечителя надав 27 грудня професор Київського університету М. Бунге, хімік за фахом [4; 66].
Щодо географічних і статистичних відомостей рецензент відмітив те, що вони складені по заздалегідь установлених рубриках, відповідно з матеріалом, котрий знаходився в розпорядженні дослідника. Вказав також, що їх достовірність могла б бути оцінена лише на підставі матеріалів, зібраних іншими способами, яких М. Бунге не мав у своєму розпорядженні. Що ж стосується історичних і філологічних сторін твору, професор зазначив, що правильнішу оцінку може дати Комісія для розбору давніх актів та фахівці з філології. Взагалі він оцінив книгу як дуже поважний твір, що заслуговує на увагу фахівців.
13 вересня 1865 р. на засіданні історико-філологічного факультету Київського університету [4; 66] була заслухана і схвалена думка заслуженого професора О. Ставровського про твір Л.І. Похилевича [4; 66]. Професор відзначив, що це збірка різнорідних даних, які знаходилися в розпорядженні автора. Мета збірки й обнародування цих відомостей з одного боку та, щоб зберегти залишки свідчень про склад місцевого побуту, що існував досі, що з кожним роком більш і більш, утрачаючи свій історичний грунт, переступається, згладжується і забувається, а з другого та, щоб, як сам автор пояснює, клопочучись про надання заступництва його видання, зменшити роботу багатьох наукових організацій, які витрачають на такі дослідження значні гроші. У такий спосіб п. Похилевич пред’являє один сирий матеріал. Ступінь вірогідності цього матеріалу обумовлюється тими джерелами, з яких запозичив він, і тими способами, якими автор користувався для збирання його.
При цьому О. Ставровський зазначив, що дані, наведені Л.І. Похилевичем, заслуговують великої довіри, принаймні, вони складені набагато точніше, ніж ті, що надаються офіційними особами видавцю “Материалов для географии и статистики России”. На думку професора, цим виданням Київська губернія… придбала докладну монографію, яких не має жодна з інших губерній. Претензії, які висував рецензент, стосувалися більш форми, ніж змісту твору. У підсумку О. Ставровський рекомендував надати Л.І. Похилевичу належне заступництво і допомогу з боку уряду щодо друкування “Сказаній…”. Таким чином, О. Ставровський визнав новизну ідеї, значну точність і інформативність матеріалу у праці Л.І. Похилевича, а також її актуальність в історичному плані.
Відповідь попечителя Київського навчального округу на пропозицію генерал-губернатора була відправлена лише 23 жовтня 1865 р., але книга на той час вже була надрукована.
Окрім офіційних рецензій книга отримала відгуки в краєзнавчій літературі.
Так, М.В. Закревський у своїй книзі “Описание Киева” висловився критично: “В этой книге, касательно Истории Киева, помещены две небольшие и неудовлетворительные статьи: одна о Вышгороде, а другая о Межигорьи” [33, с. 913]. У 1877 р. С. Пенкевич писав: “Сочинение это представляет собой систематическое описание всех без исключения, даже самых мелких, населенных местностей киевской губернии, основанное на преданиях и сказаниях самого народа” [37].
Сам Лаврентій Іванович об’єктивно оцінював проведену ним роботу. У передмові до книги “Сказанія…” він пише: “В предлагаемом труде, задуманном мною с тех самых пор, как я вошел в соприкосновение с сельским населением Киевской губернии, службою в духовном ведомстве, я старался записать все, что узнал из расказов простых поселян о прежней судьбе их весей вокруг седого Киева – матери градов русских, и присовокупил к ним то, о чем удалось мне доведаться собственными разысканиями. Безспорно, труд мой не выдержит строгой критики; но как первый опыт на русском языке систематическаго описания селений целаго края, основаннаго на преданиях и сказаниях самаго народа, заслуживает снисхождения...” [3, с. І].
Л.І. Похилевич також пояснює причини відсутності іноді цитування друкованих джерел у тексті видання, а також звертає увагу на використання при написанні своєї праці розповідей мешканців (при цьому зберігаючи місцевий колорит щодо назв господарських і церковних приналежностей). Серед основних, як він пише капітальних праць, на які посилається автор, виділені: “Описаніе Кіево-Софійскаго Собора митрополита Евгенія; Статистическое Описаніе Кіевской губерніи и Описаніе могил, Фундуклея Описаніе губерній, принадлежащихъ къ Кіевскому учебному округу; акты относящіеся къ западнымъ губерніямъ, изданныя Коммисіею при генералъ-губернаторе и Югозападный Архівъ” [3].
Статистичні відомості він брав також з архівних справ Київської консисторії, казенної палати та губернського комітету із забезпечення духовенства, із документів “губернського у селянських справах присутствія”, що друкувались у газеті “Киевские губернские ведомости”.
Автор припускає наявність деяких неточностей в його роботі, але вбачає її важливість у тому, що вона написана після значної історичної події в житті країни 19 лютого 1861 р., тобто відміни кріпацтва. Він підкреслює: “…но, полагаю, что труд мой может служить надежным основанием дальнейших разысканий, приводимые расказы, как-бы ни были мелки и подчас ошибочны, не будут лишены значения, и принесут свою долю пользы будущему историку весей” [3].
Текст книги поділяється на розділи відповідно до повітів єпархії: Київський, Радомисльський, Сквирський, Бердичівський, Липовецький, Уманський, Звенигородський, Таращанський, Васильківський, Канівський, Черкаський, Чигиринський. Основний текст супроводжується додатками і правками, алфавітним списком міст, містечок, сіл та урочищ, що згадуються у книзі, із зазначенням сторінок, де про них йде мова. Кожен розділ мав характерні підрозділи, що відповідали специфіці та історії повіту, його географічному стану. От приклади деяких з них: “Селения, состоящия в ведении государственных имуществ”, “Имения, принадлежащие частным лицам”, “Селения, принадлежащие до 1795 года к Радомысльскому или Полесскому имению киевских митрополитов, сначала православных, а потом униатских”, “Селения, принадлежащие разным помещикам”, “Местечки и селения, принадлежавшия в прошлом и текущем столетии разным лицам”, “Вотчинное имение графов Браницких”, “Орловецкое имение графа Мнишка” тощо. У книзі дається характеристика володінь поміщиків кожного повіту, географічне розташування кожного селища та короткі історичні відомості про них.
Духовний відділ Києво-Печерської Лаври розповсюджував книгу протягом декількох років. Так, у жовтні 1866 р. за п'ять примірників книги Л.І. Похилевича відділ одержав 20 руб. з Канцелярії єпископа Полтавського і Переяславского [64]. І такі кошти надходили неодноразово. Ймовірно, що книга, яка привернула до себе увагу, поширювалася в різних єпархіях. У 1865 р. Петербурзькою академією наук книга удостоєна Малої Уварівської премії. Вже тоді вона була визнана бібліографічною рідкістю [38, с. 16].
Не втратила книга актуальності й сьогодні – вона може служити довідковим виданням для всіх, хто цікавиться минулим сіл та міст.
Напевно автор дарував свої книги рідним, друзям, знайомим. На одному з примірників книги “Сказанія…”, що зберігається в Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені В.Г. Заболотного, зроблено авторський дарчий напис французькою мовою: “tres savante et tres aimable Mademoiselle, Mademoiselle Alexandrine de Straschkewic. L. Pochilevic. 10 Mar. 1864 anne.” У перекладі це звучить так: “вельми вченій і вельми люб’язній Мадмуазель, Мадмуазель Александрин де Страшкевич. Л. Похилевич. 10 березня 1864 року” (Переклад С.А.).
На іншому примірнику стоїть екслібрис “Інженеръ М. Пясецкій”. Ці книги потрапили до бібліотеки з букіністичних магазинів різних міст, зокрема з Ленінграду, у 40-х рр. ХХ ст. Автографи їх власників ще потребують окремого дослідження.
Другою, підготовленою Л.І. Похилевичем та виданою у 1865 р. типографією губернського управління, стала окрема книга “Монастыри и церкви г. Кіева. Прежнее и нынешнее состояніе ихъ и средства содержанія причтовъ, а также иноверческіе молитвенные дома” [1]. Її матеріали друкувались протягом 1865 р. у неофіційній частині газети “Киевские губернские ведомости” [2]. У книзі зібрані відомості про господарство церков та монастирів, штати та порядок утримання їх служителів з метою показати, в чому їм потрібна допомога суспільства. До опису 59-ти православних церков і монастирів додані відомості про молитовні будинки інших вірувань (старообрядчеська молельня, римо-католицька та лютеранська парафіяльні церкви, єврейські молитовні будинки). Такий підхід автора немовби врівноважує книгою всі вірування, зауважуючи при цьому, що люди всіх вірувань не повинні залишатись поза увагою.
У передмові автор пише: “Всякая поправка издаваемых мною сведений касательно церквей и монастырей и всякое дополнение их, будет принято с благодарностию, особенно, если это будет сообщено в местных губернских ведомостях, где были печатаемы эти заметки” [1].
Щодо цієї книги, то М.В. Закревський вже без критики підкреслює, що автором використані дійсні джерела: “Киевские губернские ведомости. – В 1865 г. появилось в них в виде отрывков сочинение Г. Лаврентия Похилевича, в котором сообщает он нынешнее положение Киевских обителей и некоторых церквей. Сведения эти заимствовал он из отчетов, поступающих в Киевскую духовную консисторию, в которой до 25 авг. 1864 г. служил” [33, с. 913].
М.В. Закревський уважно вивчав праці Л.І. Похилевича, і завдяки Миколі Васильовичу стало відомо про останній день його 25-річної служби у консисторії. Замість відпочинку Лаврентій Похилевич продовжив службу у Київському повітовому суді, де виконував обов’зок засідателя [6; 4]. У 1869 р. він вийшов у відставку, дослужившись до чина надвірного радника.
У 1872 р. померла Марфа Іванівна Похилевич, і її син, Лаврентій, витратив близько двох років на розв’язання різноманітних юридичних проблем, що стосувались її спадку [63; 4].
Як зазначалось вище, матеріали книги Л. Похилевича “Сказанія...” були використані при складанні польського географічного словника 1895 р. для характеристики с. Злодіївка (нині Любимівка Вишгородського району Київської області). Знайшли тут місце й відомості про самого Л.І. Похилевича: “Більшість власності… належить частково Лукомським (166 десятин землі, що обробляється, 1035 лісу, 1298, що не обробляється), Похилевичам (52 десятини землі, що обробляється, 377 лісу і 16, що не обробляється)... В селі знаходиться парафіяльна церква в ім’я Воздвиження Хреста Христова, збудована в 1858 р. поміщиком Лукомським” [27, с. 634; 4] (Переклад С.А.). За даними Л.І. Похилевича 25 січня 1859 р. церква була освячена вікарієм Київським, єпископом Антонієм. Ще за часів Павла І село належало Якубові Іскрі, після смерті якого в 1808 р. воно перейшло до молодшого з синів Василя Іскри. У 1844 р. село наслідували його сестри Євдокія Зубова і Марія Шебякіна. Частка Є. Зубової перейшла її зятю Лукомському, а частку М. Шебякіної придбав у 1877 р. Л.І. Похилевич. На той час село вже мало назву Воздвиженськ. З того часу Л.І. Похилевич оселяється у Воздвиженську, де мешкає останні шістнадцять років.
З часу видання перших книг протягом майже 25 років Л.І. Похилевич продовжував творчо працювати, збирав матеріали в публічних бібліотеках і урядових архівах. Він накопичив цінний матеріал з історії землеволодіння в Київській губернії і скористався важливими документами, що відносились до церков і монастирів, зберігалися в приватних, церковних, монастирських архівах, архіві духовної академії й інших. Він збирав нові факти, розширюючи і примножуючи історико-статистичні дані, опускаючи деякі подробиці щодо положення церков і духівництва, звертаючи увагу на результати селянської реформи, просліджуючи зміни, що відбулися за 25 років, включаючи нові назви населених місць, що не ввійшли до попереднього видання.
Результатом цієї роботи стало видання в 1887 р. книги “Уезды Кіевский и Радомысльский. Статистическия и историческия заметки о всехъ населенныхъ местностяхъ въ этихъ уездахъ и с подробными картами ихъ”. Зібрані дані зробили книгу надзвичайно корисною. Вона є першим випуском великої праці, задуманої автором, який мав на меті зробити історико-статистичний опис Київської губернії у п’яти випусках. Архітектура книги проста. Починаючи з Вишгорода, автор розглядає спочатку села Київського повіту, потім переходить до Радомисльського повіту (тепер Радомишльський район Житомирської області). За назвою кожного села він викладає його історію, повідомляє про відстань села до найближчих селищ, кількість мешканців за віросповіданням та станом, відомості про власників, кількість надільної землі, суму викупних платежів, міського податку, якщо мова йшла про містечко чи місто. Деякі документи, якщо вони не були надруковані, він наводить цілком, інші – у витягу чи переказі. Рецензенти книги зазначали, що статистична частина набагато слабша, ніж історична. Звертали увагу на відсутність посилань на джерела, що не сприяло довірливому відношенню, наприклад, до відомостей про кількість населення [38; 39].
Але рецензенти були одностайні в оцінці корисності книги. Вони відмічали, що книга супроводжується детальними картами повітів, покажчиками географічних назв, власних імен, а також має “указатель нескольких предметов, выдающихся и наиболее интересных для любознательного читателя”. Огляд тільки цього покажчика свідчить про цікаві матеріали, що містить праця Л.І. Похилевича.
У рік видання останньої книги Л.І. Похилевичу виповнився 71 рік.
Помер Л.І. Похилевич 18 березня 1893 р. в с. Воздвиженськ Радомисльського повіту Київської губернії (тепер с. Любимівка Вишгородського району Київської області). Похований на церковній садибі, з вівтарного боку церкви Здвиження Хреста Господнього. За час існування села неодноразово змінювалась його назва. Перша назва – Мокрець, потім – Злодіївка (з такою назвою Л.І. Похилевич описав його у своїй книзі) [3], з 1859 р. – Воздвиженськ, з 1920 р. – Мануїльськ, з 1958 р. – Соснівка. З 1963 р. воно має сучасну назву Любимівка (у складі Іванківського району до 1973 р., а тепер – Вишгородського району Київської області) [11]. Металевий литий надгробок на могилі прикрашений зображенням книги з написом “Сказанія о населенныхъ местностяхъ Кіевской губерніи”. Поруч із зображенням та датами народження й смерті вміщено напис “Надворный Советникъ Лаврентий Ивановичъ Похилевичъ / Автор “Сказаній о населенныхъ местностяхъ Кіевской губерніи” / Помилуй мя Боже, помилуй мя!”. Тут закінчився земний шлях Лаврентія Івановича Похилевича [4].
Ймовірно, що пам’ятник було встановлено у 1898 р. братом Похилевича Федотом Івановичем. Відомо, що 28 листопада 1895 р. член Радомисльської дворянської опіки колезький асесор Федот Іванович Похилевич подав до Київської духовної консисторії клопотання на ім’я митрополита Йоаникія. У ньому він повідомив, що дістав після смерті свого брата Лаврентія Івановича невелике земельне володіння в с. Воздвиженськ Радомисльського повіту. Заповіт був затверджений Київським окружним судом 19 березня 1894 р. [63]. Однак поза заповітом залишилося висловлене ним своєму братові бажання “необлеченное впрочем в какую бы то ни было форму документа, чтобы я, в случае переживу его, выделил из оставленного мне имущества по 100 руб., в пользу тех сельских церквей и причтов Киевской губернии, в приходах которых родились, проживали и умирали наши родители; с тем, чтобы церкви и причты тех церквей ежегодно пользовались одними лишь процентами с пожертвованных им сумм; так чтобы одна половина процентов шла бы в пользу духовенства, а другая – на потребности и нужды церкви” [63].
Йшлося про такі церкви та пожертви:
– Церква Воздвиження Хреста Господнього – с. Воздвиженськ (Мокрець) Радомисльського повіту, в якому мешкав у своєму маєтку, помер та похований Лаврентій Іванович Похилевич – 100 руб.;
– Церква св. Іоана Богослова – с. Горошків Таращанського повіту, в якому мешкали батьки братів Похилевичів, а їхній батько служив при тій церкві – 100 руб.;
– Церква св. Іоана Богослова – с. Войнарівка Таращанського повіту, в якому померла та похована їхня мати – 100 руб.;
– Церква Різдва Пресвятої Богородиці – с. Литвинівка Таращанського повіту, в якому народилась їхня мати та помер і похований їхній батько – 442 руб. [63; 4].
Всього сума пожертви становила 742 руб. Умовою пожертви було поминання проієрея Івана, Марфи і Лаврентія Похилевичів та самого Федота після його смерті [63; 4].
11 лютого 1896 р. Київська духовна консисторія розглянула та задовольнила клопотання Ф.І. Похилевича. Серед інших підписав це рішення й відомий історик Церкви, археолог і краєзнавець протоієрей Петро Гаврилович Лебединцев [63; 4].
Отакі перші відомості щодо життя та діяльності легендарної для українського краєзнавства людини, ім’я якої сьогодні повертається загалу інтелігенції, краєзнавців та всьому вітчизняному науковому світу. Безумовно подальше дослідження може принести ще більш вагомі результати для створення окремого видання про життєвий та творчий шлях історика і краєзнавця.
С.С. Артамонова, О.В. Стародуб, Є.А. Чернецький

Л.І. Похилевич: бібліографічний список літератури
Праці Л.І. Похилевича
1. Похилевичъ Л. Монастыри и церкви г. Кіева: Прежнее и нынешнее состояніе и средства содержанія причтовъ, а также иноверческие молитвенные дома. Составилъ Л. Похилевичъ. – К.: Въ типографіи губернского управленія, 1865. – 134 с.
2. Похилевич Л. Монастыри и церкви города Киева: Прежнее и нынешнее состояние их и средства содержания причтов // Киев. губерн. ведомости. – 1865. – 30 янв. (№ 5) – С. 34-35; 6 февр. (№ 6). – С. 41; 13 февр. (№ 7). – С. 47; 20 февр. (№ 8). – С. 51-52; 6 марта (№ 10). – С. 63; 20 марта (№ 12). – С. 76-77; 27 марта (№13). – С. 85; 16 апр. (№ 16). – С. 101; 1 мая (№ 18). – С. 115-116; 8 мая (№ 19). – С. 122-123; 22 мая (№ 21). – С. 137; 29 мая (№ 22). – С. 143; 5 июня (№ 23). – С. 151; 3 июля (№ 27). – С. 181; 17 июля (№ 29). – С. 197; 31 июля (№31). – С. 213; 14 авг. (№ 33). – С. 229; 28 авг. (№ 35). – С. 245; 11 сент. (№ 39). – С. 261; 18 сент. (№ 41). – С. 272; 6 окт. (№ 46). – С. 293-294; 16 окт. (№ 49). – С. 305; 23 окт. (№ 51). – С. 313.
3. Похилевичъ Л. Сказанія о населенныхъ местностяхъ Кіевской губерніи или статистическія, исторіческія и церковныя заметки о всехъ деревняхъ, селахъ, местечкахъ и городахъ, въ пределахъ губерніи находящихся. Собралъ Л. Похилевичъ. – К.: В типографіи Кіево-Печерской лавры, 1864. – 763 с.
4. Похилевич Л.И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся. Собрал Лаврентий Иванович Похилевич. – Біла Церква: Видавець О.В. Пшонківський, 2005. – ХХІІ, 642 с.: 8 іл. – (До 190-ї річниці від дня народження).
5. Похилевичъ Л. Уезды Киевский и Радомысльский. – Статистическія и историческія заметки о всехъ населенныхъ местностяхъ въ этихъ уездахъ и съ подробными картами ихъ. Собралъ Лаврентий Похилевичъ. – Кіев, 1887. – С. ІХ + 305.

Література про Л.І. Похилевича
Відомості в довідково-енциклопедичних виданнях та покажчиках
6. Адрес-календарь. Общая роспись начальствующих и прочих должностных лиц по всем управлениям в империи, и по главным управлениям в царстве Польском и в великом княжестве Финляндском на 1865-1866 год. В 2-х ч. Ч. 2-я. Власти и места Управления Губернск., Областного, Окружного, Уездн., Городского и Ведомства их. – СПб., Тип. Импер. Акад. Наук, [б.г.]. – Разд. пагинация V, 490, 81, 42 с.
На с. 55, 107 – серед засідателів Київського повітового суду Л.І. Похилевич”.
7. Библиографический указатель статей, помещенных в “Киевской старине” за первое десятилетие // Киев. старина. – 1893. – Т. ХLІІ, июль. – Приложение. – С. 69-70.
До переліку включені рецензії на книгу Л.І. Похилевича.
8. Дей О.І. Словник українських псевдонімів та криптонімів (XVI-XX ст.). – К.: Наук. думка, 1969. – 559 с.
На с. 216 – про криптоніми “Л.П.”, “П.Л.”, “Л-в П.Пр” та “Л-в П.”.
9. Енциклопедія українознавства: Словникова частина: Т. 6. Перемишль – Пряшівщина / Перевид. в Україні; Репр. вид.; Гол. ред. В. Кубійович. – Львів: Молоде життя, 1996. – – С. 2005-2400. – (Наук. т-во ім. Шевченка у Львові).
На с. 2285 – про Лаврентія Похилевича.
10. Історія міст і сіл Української РСР. В 26-ти т. Житомирська область. – К.: Голов. ред УРЕ, 1973. – 726 с.
На с. 345, 358, 567, 585 – посилання на Л.І. Похилевича.
11. Історія міст і сіл Української РСР. В 26-ти т. Київська область. – К.: Голов. ред УРЕ, 1971. – 791 с.
На с. 100, 124, 133, 150, 170, 248, 260, 268, 304, 331, 340, 348, 361, 368, 369, 387, 436, 438, 449, 450, 466, 475, 486, 552, 577, 597, 599, 633, 642, 655, 680, 683, 695, 709, 711 – посилання на Л.І. Похилевича.

На с. 314 – про місце поховання Л.І. Похилевича у с. Любимівка.
12. Історія міст і сіл Української РСР: В 26-ти т. Черкаська область. – К.: Голов. ред УРЕ, 1972. – 788 с.
На с. 181, 201, 239, 361, 397, 398, 460, 611 – посилання на Л.І. Похилевича.
13. Масанов И.Ф. Словарь псевдонимов русских писателей, ученых и общественных деятелей. В 3-х т. Т. 2. – М.: Изд-во Всесоюзн. кн. палаты, 1949. – VII с., 836 с.
На с. 320 – про криптонім “П.Л”.
14. Масанов И.Ф. Словарь псевдонимов русских писателей, ученых и общественных деятелей: В 4-х т. Т. 4. – М.: Изд-во Всесоюз. кн. палаты, 1960. – 558 с.
На с. 271, 273 – про криптоніми “П.Л.”, “Л-в П”.
15. Памятная книжка Киевской губернии на 1909 год: С приложением адрес-календаря губернии. 27-й год изд. / Изд. Киев. губ. стат. комитета. – К., 1909. – Разд. пагинация ХХ, 204, 261 с.
На с. 205 – у примітках до розділу “Отдел IV Историко-топографический” вказано, що опис с. Вишгород, Межигір’я, містечок Коростишів та Чорнобиль зроблено за матеріалами Л. Похилевича.
16. Памятная книжка Киевской губернии на 1910 год: С приложением адрес-календаря губернии. 28-й год изд. / Изд. Киев. губ. стат. комитета. – К., 1909. – Разд. пагинация ІХ, 232, 289 с.
На с. 224 – у примітках до розділу “Отдел IV Историко-топографический” вказано, що опис містечок Білогородка, Ржищів, Брусилів, Малин зроблено за матеріалами Л. Похилевича.
17. Памятная книжка Киевской губернии на 1911 год: С приложением адрес-календаря губернии. 29-й год изд. / Изд. Киев. губ. стат. комитета. – К., 1911. – Разд. пагинация 314, 274, 64 с.: 1 л. вкл.
На с. 108 – у примітках до розділу “Отдел ІІІ Историко-топографический” вказано про використання праці Л. Похилевича для опису міст Умань, Біла Церква, Корсунь, Чигирин.
18. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: Ил. справ.-каталог. В 4-х т. Т. 1. Киев. Киевская область. – К.: Будівельник, 1983. – 160 с.: ил.
На с. 151 у списку використаної літератури вказана робота Л.І. Похилевича.
19. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: Ил. справ.-каталог. / В 4-х т. Т. 4. Сумская область. Тернопольская область. Харьковская область. Херсонская область. Хмельницкая область. Черкасская область. Черниговская область. Черновицкая область.– К.: Будівельник, 1986. – 375 с.: ил.
На с. 152 згадується твір Л. Похилевича.
20. Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталог-справ. – К.: Наук. думка, 1987. – 736 с.: ил.
На с. 242 – про могилу краєзнавця Л.І. Похилевича.
21. Радянська енциклопедія історії України. В 4-х т. Т. 3. Летичів – Розкопки.– К.: УРЕ, 1971. – 376 с.: іл., карт. – (АН УРСР. Наук. рада УРЕ).
На с. 437 – стаття про Л. Похилевича.
22. Систематический каталог книг библиотеки Киево-Печерской Лавры. Т. 2. Философия, Словесность, История, Математические науки, Естествознание, Политическая экономия, Сельское хозяйство и технологии, Медицина [и др.].– К.: Тип. Киево-Печерской Лавры, 1912. – 420 с.
На с. 183 у розділі “Г. Русская церковная история і) Описание Киева и Киевских святынь” зазначена інформація про книгу Л. Похилевича “Сказанія…”.
23. Список населенных мест Киевской губернии / Изд. Киев. губерн. стат. комитета. – К.: Тип. Попова А.Л., 1900. – LXXXIII, 1896 с.
У пам’ятних книжках на 1909 (с. 205), 1910 (с. 224) та 1911 (с. 108) роки вказано, що в цьому виданні джерелом для історичних довідок про Київ та повітові міста губернії стала праця Л. Похилевича “Сказанія…”.
24. Українська загальна енциклопедія: Книга знання. Т. 9 / За ред. І. Раковського. – Львів; Станіслав; Коломия, 1931. – С. 1127.
Вміщена стаття про Л. Похилевича.
25. Українська радянська енциклопедія. В 12 т. Т. 9. Поплужне – Салуїн. 2-е вид. – К.: Голов. ред. УРЕ, 1983. – 558 с.: іл., карт.
На с. 43 – стаття про Л. Похилевича.
26. Українська радянська енциклопедія. В 16-ти т. Т. 11. Патріотизм – Прянощі. – К.: Голов. ред. УРЕ, 1963. – 592 с.: іл.
На с. 433 – стаття про Л. Похилевича.
27. Slownik geograficzny Krolestwa Poskiego і innych krajow slowianskich / Pod red. B. Chlebowskiego. – Warszawa: Druk “WIEKU” Nowy-Swiat, 1895. – T. XIV. – 930+8 s.
На с. 633-634 – про земельні володіння Л. Похилевича у 1877 р. в с. Воздвиженськ та посилання на його відомості про с. Злодіївка.
***
28. Андрущенко Н. Козацька церква у маєтку графів Браницьких // Юр’ївський літопис. – 2003. – № 2. – С. 78-81.
На с. 78, 79 – посилання на працю Л.І. Похилевича “Сказанія…”.
29. Дегтяр Д., Орлов Р. Вишгород. Минуле і сучасне. – К.: Рада, 2005. – 294 с.
На с. 19, 20, 54 згадується Л. Похилевич.
30. Діденко Л. Постать Івана Мазепи як мецената образотворчого мистецтва // Юр’ївський літопис. – 2003. – № 2. – С. 53-60.
На с. 60 – посилання на працю Л.І. Похилевича “Сказанія…”./
31. Жадько В. Байковий некрополь: Іст. фотоіл. довід. – К.: СПД Жадько В.О., 2004. – 239 с.: іл.
На с. 32. – посилання на Л. Похилевича.
32. Закревский Н. Описание Киева. Вновь обработанное и значительно умноженное издание с приложением рисунков и чертежей / Напечатано иждивением Московского археологического общества. В 2-х т. Т. 1. – М: Тип. В. Грачева и Кº, 1868. – С. 1-455. – Библиогр. в подстроч. примеч.
На с. 255, 257, 259, 272 – посилання на Л. Похилевича.
33. Закревский Н. Описание Киева. Вновь обработанное и значительно умноженное издание с приложением рисунков и чертежей. В 2-х т. Т. 2. / Напечатано иждивением Московского археологического общества. – М: Тип. В. Грачева и Кº, 1868. – С. 455-950. – Библиогр.: с. 905-916.
На с. 913 – інформація про Л. Похилевича.
34. Красицкий Д.Ф., Федоренко П.К. Усыпальница Юрия Долгорукого. – М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1948. – 36 с.
Про настоятеля церкви П.Г. Лебединцева та професора П.О. Лашкарьова як авторів статей про київську церкву Спаса на Берестові.
35. Кулиняк Д. Від храмів до “саркофагу” // Столиця. – 1999. – 12-16 серп. (№ 58). – С. 4. – (Дзвони лиха).
Посилання на Л. Похилевича у зв’язку з описом Чорнобиля.
36. Маниковскій Ф. Вышгородъ и его святыня: Съ приложениемъ рисунковъ. 2-е изд. , испр. и доп. – К.: Тип. С.В. Кульженко, 1890. – V, 91 с.
На с. V, 8, 32, 65 – посилання на Л. Похилевича.
37. Пенкевичъ С. Топографія нынешней Кіевской епархіи в XVII веке по Андрею Целларію // Труды Кіевской духовной академіи. – К.: Тип. В. Давиденко, 1877. – № 11. – С. 412-456; № 12. – С. 646-737.
Характеристика твору Л. Похилевича та посилання автора статті на нього.
38. Похилевичъ Л. Уезды Киевский и Радомысльский. – Статистическія и историческія заметки о всехъ населенныхъ местностяхъ въ этихъ уездахъ и съ подробными картами ихъ. Собралъ Лаврентий Похилевичъ. – Кіев, 1887. – С. ІХ + 305.
Рец.: И.К. // Киев. старина. – 1888. – Т. ХХІІІ, окт. (№ 10). – С. 16-17.
Рецензія на книгу.
39. Похилевичъ Л. Уезды Киевский и Радомысльский. – Статистическія и историческія заметки о всехъ населенныхъ местностяхъ въ этихъ уездахъ и съ подробными картами ихъ. Собралъ Лаврентий Похилевичъ. – Кіев, 1887. – С. ІХ + 305.
Рец.: Н.В. // Киев. старина. – 1891. – Т. ХХХІІІ, апр. (№ 6). – С. 504-507.
Рецензія на книгу.
40. Рогожина Н.В. Кам’яниця Сави Туптала // Пам’ятки України. – 2001. – № 1-2. – С. 47-51.
На с. 51 – помилкове посилання на Л. Похилевича.
41. Стародуб О. Загальна історія Білої Церкви очима науковців ХІХ ст. // Протоієрей Петро Либединцев та українське Відродження ХІХ – початку ХХ ст.: Матеріали наукових читань 29 листопада 2001 р. – Біла Церква, 2002. – С. 21-33.
На с. 28, 32 – посилання на працю Л. Похилевича “Сказанія…”.
42. Стародуб О. Примари білоцерківського краєзнавства: місто Біла Башта // Юр’ївський літопис. – 2003. – № 2 – С. 72-74.
На с. 73 – посилання на роботу Л. Похилевича “Сказанія…”.
43. Стародуб О., Чернецький Є. Лаврентій Похилевич та його “Сказания…” // Похилевич Л.И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся. Собрал Лаврентий Иванович Похилевич. – Біла Церква: Видавець О.В. Пшонківський, 2005. – С. V-XXII.
44. Чернецький Є. Білоцерківське краєзнавство XIX-поч. XX ст.: постаті, здобутки, плани // Протоієрей Петро Либединцев та українське Відродження XIX-початку XX ст.: Матеріали наук. читань. 29 листоп. 2001 р. – Біла Церква, 2002. – С. 7-21.
На с. 7, 10, 12 – згадки та посилання на працю Л.І. Похилевича “Сказанія…”.
45. Чернецький Є. Білоцерківський замок: фортифікація, система оборони та події до року 1648. – Біла Церква: Видавець О.В. Пшонківський, 2003. – 204 с. – (Товариство Охорони Старожитностей Київщини).
На с. 21, 23, 92 – посилання на Л. Похилевича.

Архівні документи
46. Державний архів Київської області. – Ф. 2. – Оп. 1. – Спр. 2823. – Арк. 1-3.
47. Державний архів Київської області. – Ф. 782. – Оп. 1. – Спр. 8632. – Арк. 29 зв.
48. Послужные списки о канцелярских чиновниках и служителях епархиального ведомства (1848) // ЦДІАК України. – Ф. 127. – Оп. 650. – Спр. 336. – Арк. 1-103 .
Про послужний список колезького секретаря Л. Похилевича.
49. О окончившем курс семинарского учения студенте Лаврентии Похилевиче, о предоставлении занять священническое место в селе Горошков Таращанского уезда (1839) // ЦДІАК України. – Ф. 127. – Оп. 702. – Спр. 745. – Арк. 1-4.
50. Дело Академии о воспитанниках семинарии и низших училищ, выбывших в 1839 году в Епархиальное ведомство (1839) // ЦДІАК України. – Ф. 127. – Оп. 702. – Спр. 1373. – Арк. 1-13.
На арк. 6 зв. – про Л. Похилевича.
51. О деньгах, должных священником Свято-Троицкой Лебедской церкви Евфимием Ботвиновским коллежскому ассесору Лаврентию Похилевичу (8 окт. 1866 г.) // ЦДІАК України. – Ф. 127. – Оп. 750. – Спр. 686. – Арк. 1-1 зв.
52. По рапорту помощника секретаря Киевской духовной консистории коллежского регистратора Лаврентия Похилевича о необходимости исправить и обделать некоторые канцелярские вещи // ЦДІАК України. – Ф. 127. – Оп. 811. – Спр. 404. – 3 арк.
53. Ведомость церкви Богословской с. Горошкова за 1833 г. // ЦДІАК України. – Ф. 127. – Оп. 1009. – Спр. 328. – 149 арк.
Про сім’ю Л. Похилевича.
54. Ведомость о церкви Богословской Таращанского уезда села Горошкова за 1839 г. // ЦДІАК України. – Ф. 127. – Оп. 1010. – Спр. 70. – Арк. 207.
Про сім’ю Л. Похилевича.
55. Реестры Киевской епархии Таращанского духовного правления (1817) // ЦДІАК України. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 2793. – Арк. 169.
Про сім’ю Л. Похилевича.
56. Метрическая книга церквей Таращанского уезда (1815) // ЦДІАК України. – Ф. 127. – Оп. 1012. – Спр. 1399. – 841 арк.
Про сім’ю Л. Похилевича.
57. Метрическая книга церквей Таращанского уезда (1816) // ЦДІАК України. – Ф. 127. – Оп. 1012. – Спр. 1413. – Арк. 331-336.
Про народження та хрещення Л. Похилевича.
58. Метрическая книга церквей Таращанского уезда (1818) // ЦДІАК України. – Ф. 127. – Оп. 1012. – Спр. 1447. – Арк. 683-692.
Про батька Л. Похилевича.
59. Метрическая книга церквей г. Киева за 1854-1859 годы // ЦДІАК України. – Ф. 127. – Оп. 1012. – Спр. 2904. – Арк. 124 зв.
Про Никифора Леонтійовича Похилевича.
60. Метрическая книга церквей Киевского уезда за 1861 г. // ЦДІАК України. – Ф. 127. – Оп. 1012. – Спр. 3344. – Арк. 523 арк.
На арк. 130 – про Л.І. Похилевича як поручителя нареченої Олександри Блощанської, дочки померлого священика с. Горошків Таращанського повіту.
61. Киевская губерния и епархия в своих частях или подробное описание городов, местечек, сел и деревень, их церквей и монастырей, как тех, которые ныне существуют на пространстве губернии, так и существующих в прежнее время; с обозначением давних и нынешних владельцев имений, пространства принадлежащих им земель и других подробностей. Составлено чиновником Киевской духовной консистории Лаврентием Похилевичем. Часть 2-ая. 1861 год. (1861) // ЦДІАК України. – Ф. 127. – Оп. 1021. – Спр. 144. – Арк. 1-390.
Про підготовку до видання праці Л. Похилевича про повіти Київський, Радомисльський, Сквирський, Бердичевський, Липовецький, Уманський, Звенигородський, Таращанський.
62. Послужные списки о чиновниках и канцелярских служителях Киевской духовной консистории (1843) // ЦДІАК України. – Ф. 127. – Оп. 1023. – Спр. 77. – Арк. 1-12.
На арк. 2 – про Л. Похилевича.
63. Дело о пожертвовании коллежским ассесором Феодотом Похилевичем 742 р. процентными бумагами, билетами и облигациями для некоторых сельских церквей и причтов Киевской епархии (1895-1896 гг.) // ЦДІАК України. – Ф. 127. – Оп. 1055. – Спр. 364. – Арк. 1-13.
64. Дело Духовного собора Киево-Печерской Успенской Лавры: об отпечатании в Лаврской типографии сочинения коллежского ассесора Лаврентия Похилевича под заглавием “Киевская губерния и епархия” в 2-х частях (1862-1866 гг.) // ЦДІАК України. – Ф. 128. – Оп. 1 друк. – Спр. 598. – Арк. 1-37.
65. Об отпечатании в Лаврской типографии сочинения коллежского ассесора Лаврентия Похилевича под заглавием: Киевская губерния и епархия в 2-х частях (1862) // ЦДІАК України. – Ф. 128. – Оп. 1 друк. – Спр. 1157. – Арк. 205.
Про реєстрацію справи у друкарні Києво-Печерської Успенської Лаври.
66. По отношению Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора о сообщении ему мнения о сочинении коллежского ассесора Похилевича “Сказания о населенных местностях Киевской губернии” (20 нояб. 1864 г.) // ЦДІАК України. – Ф. 707. – Оп. 30. – Спр. 447. – Арк. 1-11.
67. Центральный государственный исторический архив Российской Федерации. – Ф. 91. – Оп.2. – Д. 799. – Л. 60.
Повернутися до початку
Подивитися профіль Відправити Особисте повідомлення
Показати повідомлення:   
Цей форум закритий, ви не можете писати повідомлення, відповідати і редагувати теми.   Ця тема закрита, ви не можете писати відповіді і редагувати повідомлення.    Список форумів ДНАББ ім. В.Г. Заболотного -> Матеріали бібліотечного клубу Годинний пояс: EET (Europe)
Сторінка 1 із 1

 
Перейти:  
Ви не можете починати теми
Ви не можете відповідати на повідомлення
Ви не можете редагувати свої повідомлення
Ви не можете видаляти свої повідомлення
Ви не можете голосувати в опитуваннях


Powered by phpBB © 2001-2003 phpBB Group
phpBB port v2.0.7 based on Tom Nitzschner's phpbb2.0.6 upgraded to phpBB 2.0.7 standalone was developed and tested by:
ChatServ, mikem,
and Paul Laudanski (aka Zhen-Xjell).

Version 2.0.7 by Nuke Cops © 2004 http://www.nukecops.com




Державна наукова архiтектурно-будiвельна бiблiотека iмені В.Г. Заболотного
знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 50 (м. "Шулявська").
Тел.: (044) 456-01-72

PHP-Nuke Copyright © 2005 by Francisco Burzi. This is free software, and you may redistribute it under the GPL. PHP-Nuke comes with absolutely no warranty, for details, see the license.
Відкриття сторінки: 0.12 секунди
Державна наукова ахітектурно-будівельна бібліотека ім. В.Г. Заболотного.
НазваУточнювання
PHP-Nuke Platform by u$peh -- //