Welcome to Державна наукова архiтектурно-будiвельна бiблiотека iмені В.Г.Заболотного!

 Меню
Loading Flash Menu

 Контакти

Адреса: 03047 м. Київ, просп. Перемоги, 50
Ми на мапі

E-mail: dnabb2004@ukr.net

E-mail для повідомлень про корупційне правопорушення: korupciya_dnabb@ukr.net

Телефон: (044) 456 01 72


 До Всеукраїнського дня бібліотек


Урядова гаряча линія

Сайт Мінрегіону

  НАШІ ВИДАННЯ

Бібліографічні покажчики

Бюлетень "Будівництво, архітектура та житлово-комунальне господарство"

Бюлетень "Нові надходження до фондів ДНАББ ім. В.Г. Заболотного

Інформаційно-аналітичний огляд діяльності бібліотеки

Бібліотечні рубрики


 Приєднуйтесь до нас:
Приєднуйтесь до нас


 Прес-реліз

Новини бібліотеки

Засідання бібліотечного клубу «Національні святині»

Тема: «Історія малих міст України: місто Василівка Запорізької області».

Місце та час проведення: м. Київ, Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека імені В. Г. Заболотного, 29 березня 2012 р., об 11 год. 00 хв.

 

Прес-реліз

Василівка - місто районного підпорядкування Запорізької області. Розташоване на лівому березі Каховського водосховища у гирлі р. Карачокрак за 50 км від обласного центру. Через місто проходить залізнична магістраль Харків-Сімферополь (ст. «Тавричеськ») і автострада. За офіційними статистичними даними станом на 1 січня 2011 року кількість мешканців становила 14 134 особи.

Герб. На офіційному сайті міської ради Василівки подається зображення міського герба таким чином: «В щиті, у верхній його частині, зображений замок Попова, побудований онуком засновника міста - Василем Павловичем Поповим, а нижня частина розділена навпіл і, у кожній половині знаходяться елементи запозичені з герба дворянського роду Попових: ліворуч, два перехрещених ключа - символ безпеки, праворуч, мальтійський хрест - символ перемоги християнства над язичеством та підкова - символ лицарства».

З історії. Про давнє заселення цієї місцевості свідчить комплекс археологічних пам"яток: на околицях міста, біля підніжжя Лисої гори, розкопано могильник доби неоліту (V тисячоліття до н. е.), де виявлено понад тридцять поховань. Поблизу могильника знайдено рештки поселення доби пізньої бронзи (І тисячоліття до н. е.).

На початку 30-х рр. XVIII ст. на межі Великого Лугу та Дикого Степу з"явилися хутори та зимівники запорізьких козаків, де також осідали втікачі-кріпаки та солдати, які мали назву «Козацькі Хутори». 1784 рік, коли ці місця за указом імператриці Катерини II стали власністю генерал-майора Василя Степановича Попова (1743-1822), вважається датою заснування міста. Поселення названо Василівкою на честь власника.

У 1831 р. Василівка стає містечком. Тут було збудовано суконну фабрику та цегельний завод. Сільське господарство краю було представлено, переважно, вівчарством і зерновиробництвом, продукцію якого, в основному, вивозили до Криму, а звідти за кордон. У 1860 р. Попови відкрили невелику лікарню для працівників, а через тридцять років передали її земству. У 70-х рр. XIX ст. була побудована Лозово-Севастопольська залізниця, що пролягла через Василівку. У 1897 р. у Василівці завдяки Поповим відкрилася перша бібліотека. У 1912-1914 рр. земство відкрило у Василівці два однокласні училища.

На початку 1918 р. влада в містечку повністю перейшла до волосної Ради. Було конфісковано маєток Попова. В користування селян передано 33 тис. десятин землі, будівлі, худобу, сільськогосподарське обладнання.

Відповідно до постанови ВЦВК від 7 березня 1923 р. до складу Запорізького округу ввійшов Василівський район з адміністративним центром Василівкою.

У 30-х рр. ХХ ст. подальшого розвитку набула промисловість. Поряд зі старими підприємствами ─ маслозаводом, вальцьовими млинами та олійницею, стали до ладу нові ─ цегельний та вапняковий заводи. Підтримувалися народні промисли ─ плетіння меблів й корзин з лози, а з рогози ─ кошиків та інших речей. Народні умільці об"єднувалися в промислово-кооперативну артіль.

За передвоєнні (Другої світової війни) роки змінився вигляд Василівки: зникли землянки і халупи, а на їх місці виросли нові будинки, решта житлового фонду було капітально відремонтовано. Значна частина осель мала електричне освітлення. Центральні вулиці було забруковано, проведено їх озеленення.

5 жовтня 1941 р. після відходу регулярних частин Червоної армії Василівка була захоплена гітлерівцями. Понад два роки тривала окупація Василівки. 26 жовтня 1943 р. частини 59-ї та 61-ї стрілецьких дивізій 3-го Українського фронту визволили Василівку від фашистських загарбників.

У 1945 р. Василівку переведено до розряду селищ міського типу.

У жовтні 1957 р. Василівку переведено до розряду міст районного підпорядкування. На той час майже всі вулиці у місті були заасфальтовані, мали електроосвітлення, прокладені тротуари, висаджені декоративні дерева. У місті була налагоджена каналізація з очисними спорудами.

Сьогодні у місті функціонують промислові підприємства: ВАТ «Василівський завод технологічного обладнання» (кольорова металургія); цех по виробництву дезодорованої олії ТОВ фірма «Оліс ЛТД», Василівський цех ТОВ «Агропромислова компанія» (харчова промисловість); ТОВ «Василівський завод МК» (легка промисловість ─ виготовлення взуття); ВАТ «Василівський авторемзавод» та ПМВКП «Ассоль» (машинобудування); ВАТ «Василівський агротехсервіс», ТОВ «Василівка Агро» (обслуговування сільського господарства), та інші, у т. ч. приватні. Підприємства звꞌязку: Василівський центр поштового зв"язку Запорізької дирекції ВАТ «Укрпошта», Василівський цех телекомунікаційних послуг Запорізької дирекції ВАТ «Укртелеком».

Освітні установи: гімназія «Сузір"я», дві загальноосвітні школи, Василівська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат для дітей з вадами розумового розвитку, чотири дошкільних навчальних заклади, Василівський професійний ліцей (спеціальності тракториста, водія, бухгалтера, повара, продавця), Василівський відокремлений підрозділ Таврійської державної агротехнічної академії (спеціальності ветеринарної медицини, зоотехніки, виробництва м"ясних виробів, правознавства, фінансів, основ ведення фермерського господарства).

Заклади охорони здоров"я: Василівська центральна районна лікарня та міжрайонний протитуберкульозний диспансер.

Заклади соціальної сфери: центр культури та дозвілля, міський клуб, Центральна районна та дитяча бібліотеки, музична школа, історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова», фізкультурно-оздоровчий комплекс, художня школа.

Жителів міста обслуговують 60 промислових магазинів, 12 аптек і аптечних пунктів, 4 АЗС, 12 закладів громадського харчування. Комунальне господарство міста обслуговує КП «Добробут» Василівської міської ради.

Пам"ятка архітектури. Із часів заснування садиби у Василівці зберігся будинок поміщика (1790 р.) і три господарські будівлі (кін. XVIII ст.). У 1993 р. тут був створений історико-архітектурний заповідник «Садиба Попова», до якого ввійшли ці споруди як філія «Садиба поміщика періоду освоєння Дикого поля».

«На думку окремих дослідників, архітектурний комплекс є творінням видатного російського архітектора XIX ст. Миколи Бенуа».*

Як зазначено у путівнику А. С. Івченка: «Від замку, що за задумом архітектора повинен був нагадувати Воронцовський палац в Алушті, залишилася лише одна з кутових веж, розміри якої дозволяють уявити масштаб усієї споруди. Збереглися мисливський будиночок, більше схожий на іграшковий замок, і ефектна мініатюрна вежа. Замковий комплекс оточувала частково збережена огорожа з вежами, стилізована під фортечні стіни, місцями конфігурацією зубців наполегливо нагадуючи московські кремлівські. На замкові терени ведуть двоє воріт, влаштованих у дуже конструктивно схожих гостьових флігелях, що вирізняються тільки конфігурацією (кругла і квадратна) їхніх веж. В одному з флігелів знаходиться музей садиби, що за сумісництвом виконує ще й функції районного краєзнавчого. Заповідник «Садиба Попова» - єдиний збережений у степовій зоні України архітектурний комплекс подібного роду, на жаль, через свій місцевий охоронний статус маловідомий і поки що гідно не оцінений».**

Можна відмітити, що у найкращому стані на сьогоднішній день збереглися оглядова вежа та північний флігель, в якому розташовується музей. Збереглися західний і південний флігелі садиби, колишня стайня, яка була зведена в середньовічному стилі Північної Італії.

 

Використана література:

1. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року / Держ. ком. статистики України ; відп. за вип. Г. М. Тимошенко. - К. : Держ. ком. статистики України, 2011. - 112 с.

2. Історія міст і сіл УРСР. В 26 т. Запорізька область / голова голов. редкол. П. Т. Тронько ; голова редкол. тома В. І. Петрикін. - К. : Голов. ред. УРЕ, 1970. - 765 с. : іл.

3. 500 чарівних куточків України, які варто відвідати : путівник / уклад.: Т. І. Лагунова, Ю. Ю. Кашуба. - Х. : Кн. клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2007. - 415 с. : іл.

4. Енциклопедія Сучасної України. Т. 4. В-Вог / Ін-т енцикл. досліджень НАНУ. - К. : Ін-т енцикл. досліджень НАНУ, 2005. - 699 с. : іл.

5. Коваль А. П. Знайомі незнайомці : походження назв поселень України / А. П. Коваль. - К. : Либідь, 2001. - 302 с : іл.

**6. Івченко А. С. Україна: Фортеці, замки, палаци... : Путівник / А. С. Івченко, О. Пархоменко. - К. : Картографія, 2010. - 598 с. : іл., мапи. - Бібліогр. : с. 596-598.

*7. Історико-культурні заповідники України : довідк. вид. / М-во культури і туризму України, Держ. служба з питань нац. культ. спадщини, НДІ пам"яткоохорон. дослідж. ; авт.-упоряд. О. О. Зливкова та ін. - К. : Фенікс, 2007. - 176 с.

8. Офіційний сайт Василівської міської ради http://vasilevka.org

9. Офіційний сайт Василівської районної ради http://vasrr.gov.ua

 


Надіслав: admin на 26-03-2012 (1602 прочитано)
(Комментировать? | Рейтинг: 5)

 Історія малих міст України: місто Василівка Запорізької області

Новини бібліотеки

29 березня 2012 р. в приміщенні Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного в рамках соціально-бібліотечного проекту «Історія малих міст України» відбулось засідання бібліотечного клубу «Національні святині».

Тема засідання: «Історія малих міст України: місто Василівка Запорізької області».

 


Надіслав: admin на 19-03-2012 (1482 прочитано)
(Комментировать? | Рейтинг: 5)

 Прес-реліз

Новини бібліотеки

Засідання бібліотечного клубу «Національні святині»
Тема: «Історія малих міст України: місто Верхньодніпровськ Дніпропетровської області».
Місце та час проведення: м. Київ, Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека імені В. Г. Заболотного, 14 березня 2012 р., о 12 год. 00 хв.

                                                                    Прес-реліз

Верхньодніпровськ - районний центр в Дніпропетровської області. Розташоване місто на березі водоймища при впадінні р. Самоткань у Дніпро, за 72 км на північний захід від обласного центру - міста Дніпропетровська. Однойменна залізнична станція знаходиться на відстані 13 км від Верхньодніпровська.
За даними останнього перепису населення України (2001) кількість мешканців становила 16 976 осіб.
Назва міста відповідає розташуванню селища вгору по Дніпру - вище від основних міст цього району. Ще одне пояснення назви: до побудови Дніпрогесу на нижньому Дніпрі були пороги, які розділяли Дніпро на дві частини. Верхньодніпровськ був вище порогів - звідси і його назва.
Герб. Міський герб символізує одне з головних занять мешканців району - тваринництво, а також розташування поблизу Дніпра. Розроблений місцевими чиновниками і затверджений імператорським указом від 2 серпня 1811 р. Описано так: «У перетятому щиті на горішньому, золотому, полі чорний бик, на нижньому, зеленому, - срібний перев"яз справа».
З історії. Археологічні розкопки у місті говорять про те, що ця територія була заселена з дуже давніх часів. Тут виявили рештки поселень і курганів епохи міді-бронзи (ІІІ-ІІ тис. до н. е.). У 1640-1655 рр. тут знаходився укріплений маєток польського дозорця. У 1680-1690 рр. виник козацький зимівник. Після ліквідації Запорізької Січі ці землі стали власністю графа Г. Потьомкіна, який у 1779 р. на місці зимівника заснував слободу і назвав Григорівкою, населення якої за переписом 1782 р. складало 415 осіб. У 1785 р. слободу передано до казенного відомства, перейменовано у Новогригорівку і призначено для поселення відставних солдатів та їх сімей.
Основним заняттям місцевих жителів було землеробство і скотарство, свідченням чому може бути герб поселення. На початку ХІХ ст. тут успішно розвиваються ремесла і торгівля: з"являються майстерні з обробки шкіри, салотопні, лісопильний завод. У 1806 р. поселення стає повітовим містом Катеринославської губернії з назвою Верхньодніпровськ.
У 1858 р. населення міста становило 2568 осіб. Місто мало чотири вулиці, забудовані дерев"яними будівлями. Вулиця Катеринославська, де розміщувалися повітові установи, ринок і крамниці, була центральною.
Після реформ 1861 р. розвиток Верхньодніпровська набував сили, вже у 1899 р. тут було 29 підприємств, серед яких спиртоочисний завод, два парові млини і парова лісопилка, більше чотирьохсот ремісничих закладів, які забезпечували подальший розвиток міста. Щорічно в місті проводилося чотири ярмарки. За переписом 1897 р. кількість населення зросла до 6 700 осіб. У січні 1899 р. неподалік від міста запрацював Верхньодніпровський металургійний завод: невелика доменна піч і чавуноливарний цех з двома вагранками. Під час загальної економічної кризи завод не витримав конкуренції з великими металургійними підприємствами. Доменну піч було зупинено в жовтні 1899 р., але залишився чавуноливарний цех, що відливав труби та інші вироби.
Напередодні Першої світової війни тут працювало 10 невеликих промислових підприємств і 368 ремісничих майстерень, місто значно розрослося, кількість населення складала 12 640 осіб, налічувалось 1810 житлових будинків, з них 50 - цегляних, 1190 - під соломою. Головні вулиці міста освітлювалися гасовими ліхтарями, водопостачання забезпечувалося з колодязів.
У період революційних подій 1917-1919 рр. місто неодноразово переходило з рук в руки. 31 грудня 1919 р. у Верхньодніпровську остаточно встановлено радянську владу.
У 1923 р. відповідно до нового адміністративного поділу УРСР Верхньодніпровськ стає центром району Катеринославської губернії. З 1932 р. входить до складу Дніпропетровської області.
У 1930-х рр. промисловість міста набуває нових обертів розвитку: спиртоочисний завод перетворюється на дослідний завод комплексної переробки сільськогосподарських відходів (гідролізний завод), розширено чавуноливарний та лісозавод, розпочалося видобування граніту на березі Дніпра. На той час в місті працювали: районна лікарня, санаторій, будинок відпочинку, міська поліклініка, 6 середньоосвітніх шкіл, сільськогосподарський технікум, школа комбайнерів, учбовий комбінат з підготовки механізаторів, школа медсестер, а також заклади культури, серед яких бібліотека, будинок культури, кінотеатр.
Під час німецько-фашистської окупації з 21 серпня 1941 р. по 22 жовтня 1943 р. було завдано значних збитків підприємствам та культурно-освітнім установам Верхньодніпровська. Після визволення міста розпочалася відбудова зруйнованого господарства: у 1944 р. відновив роботу чавуно-ливарний завод, було збільшено потужність районної електростанції.
У 1950-1970 рр. місто продовжує зростати як промисловий і культурний центр району. З 1960 по 1965 рр. житловий фонд міста збільшився до 122,3 тис. кв. метрів житла. На просторих вулицях міста виросли багатоповерхові будинки з центральним опаленням, водопроводом, газопроводом.
1983 р. увійшов до історії міста, як рік надання звання лауреатів Державної премії УРСР імені Тараса Шевченко творчій групі архітекторів за забудову і благоустрій центру міста.
Сьогодні у Верхньодніпровську працюють такі потужні підприємства, як машинобудівний завод (виробляє вагони та обладнання для паперової та металургійної промисловості); ливарно-механічний завод (випускає вироби з чавуну і сталі, арматуру); сирзавод (виробляє сири та молочну продукцію); авторемонтний завод (виробляє тентовані автомобільні напівпричепи); завод потужного радіобудування (виготовляє сучасне обладнання для супермаркетів, роз"єднувачі електричного струму) тощо.
Основні освітні заклади: коледж Дніпропетровського державного аграрного університету створений у 1924 р. як Верхньодніпровський сільськогосподарський технікум плодоовочівництва, має два факультети - економічний та юридичний;  професійно-технічне училище № 80 створене у 1980 р. на базі спеціального виправного трудового закладу, готує перукарів, водіїв, трактористів. Також у місті є 5 дитячих садків, 4 середніх загальноосвітніх школи, вечірня школа для працюючої молоді, музична школа, спецшкола-інтернат, дитячий будинок-інтернат, ДЮСШ.
На березі Дніпродзержинського водосховища розташований спеціалізований кардіологічний санаторій «Славутич» ім. Б. В. Пашковського.
До мережі культурних закладів міста входять районний будинок культури, палац дитячої та юнацької творчості, центральна районна бібліотека, Верхньодніпровський районний народний історико-краєзнавчий музей. У місті видається районна газета «Придніпровський комунар».
Пам"ятка архітектури ХІХ ст. - колишня земська управа - будинок по вул. Дніпровській, 26, був осередком Верхньодніпровських повітових земських зборів, тут вирішувалися різноманітні питання: прокладання залізниці, відкриття народних училищ, обрання мирових суддів тощо. Відповідно до розпорядження районної державної адміністрації ця будівля у 1995 р. віднесена до пам"яток архітектури місцевого значення. Сьогодні тут розташовується районний відділ освіти.

Використана література:
1. Географічна енциклопедія України. В 3 т. Т. 1. А - Ж / відп. ред. О. М. Маринич. - К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1989. - 414 с. : іл.
2. Гречило А. Герби міст України (ХІV - І пол. ХХ ст.) / А. Гречило, Ю. Савчук, І. Сварник. - К.: Брама, 2001. - 399 с. : іл.
3. Енциклопедія Сучасної України. Т. 4. В-Вог / Ін-т енцикл. досліджень НАНУ. - К. : Ін-т енцикл. досліджень НАНУ, 2005. - 699 с. : іл.
4. Історія міст і сіл УРСР. В 26-ти т. Дніпропетровська область / голова голов. редкол. П. Т. Тронько ; голова редкол. тома А. Я. Пащенко. - К. : Голов. ред. УРЕ, 1969. - 958 с. : іл
5. Коваль А. П. Знайомі незнайомці : походження назв поселень України / А. П. Коваль. - К. : Либідь, 2001. - 302 с : іл.
6. Документи з історії заснування та присудження державних премій за визначні архітектурні твори в Україні: 1941 - 2001 роки : збірник / Комітет із Держ. премії України в галузі архіт. ; упоряд.: Г. О. Урусов, Т. Г. Друцька. - К. : НДІТІАМ, 2002. - 305 с.
7. Офіційний сайт Верхньодніпровської РДА www.verhn-rn.dp.gov.ua


Надіслав: admin на 28-02-2012 (997 прочитано)
(Комментировать? | Рейтинг: 0)

 Історія малих міст України: місто Верхньодніпровськ Дніпропетровської області

Новини бібліотеки

14 березня 2012 р. в приміщенні Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного в рамках соціально-бібліотечного проекту «Історія малих міст України» відбулось засідання бібліотечного клубу «Національні святині».

Тема засідання: «Історія малих міст України: місто Верхньодніпровськ Дніпропетровської області».

 


Надіслав: admin на 23-02-2012 (1032 прочитано)
(Комментировать? | Рейтинг: 5)

 Книжкова виставка «Український мистецтвознавець Стефан Андрійович Таранушенко»

Новини бібліотеки

27 січня 2012 року в приміщенні Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного відкрито книжкову виставку «Український мистецтвознавець Стефан Андрійович Таранушенко (1889-1976)», на якій експонуються роботи науковця.

Запрошуємо усіх охочих переглянути виставку


Надіслав: admin на 22-02-2012 (925 прочитано)
(Комментировать? | Рейтинг: 0)

<< 1 ... 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 >>

 Віртуальна довідка

 


 Пошук



вислів
будь-яке слово





Державна наукова архiтектурно-будiвельна бiблiотека iмені В.Г. Заболотного
знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Перемоги 50 (м. "Шулявська").
Тел.: (044) 456-01-72

PHP-Nuke Copyright © 2005 by Francisco Burzi. This is free software, and you may redistribute it under the GPL. PHP-Nuke comes with absolutely no warranty, for details, see the license.
Відкриття сторінки: 0.08 секунди
Державна наукова ахітектурно-будівельна бібліотека ім. В.Г. Заболотного.
НазваУточнювання
PHP-Nuke Platform by u$peh -- //