Бібліографічні покажчики

Бюлетень "Будівництво, архітектура та житлово-комунальне господарство"

Бюлетень "Нові надходження до фондів ДНАББ ім. В.Г. Заболотного

Інформаційно-аналітичний огляд діяльності бібліотеки

Бібліотечні рубрики

   У рамках бібліотечного проекту «Історія малих міст України» у форматі бібліотечного клубу «Національні святині» у Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені В. Г. Заболотного 15 березня 2011 р. відбулося засідання, присвячене місту Волновасі Донецької області. У заході взяли участь бібліотекарі провідних бібліотек Києва, будівельники, реставратори, вихідці з м. Волновахи.

Місто Волноваху представляв учитель Волноваської загальноосвітньої школи № 7, заступник голови Ради туристичного клубу «Горизонт», краєзнавець-аматор Анатолій Томченко, який виступив з доповіддю «Сторінки історії нашого міста».

Місто Волноваха - районний центр Донецької області. Розташоване за 56 км від обласного центру, має однойменну залізничну станцію. Через місто проходить залізнична магістраль Жданів - Донецьк, що сполучається у Волновасі з залізничною лінією, що йде на Запоріжжя, Одесу, Крим. Місто перетинає також шосе Жданів - Донецьк. За даними останнього Всеукраїнського перепису населення (2001) кількість мешканців склала 24 373 чоловіки. Статус міста має з 1938 р., займає площу 21 км².

Місто Волноваха має герб, затверджений міською радою в 1999 р. Еталон герба Волновахи знаходиться на зберіганні у Волноваській міськраді. Великий і повний герб міста (другий примірник у кольоровому вирішенні) знаходиться на зберіганні в міському краєзнавчому музеї в постійній експозиції й доступний для огляду.

Свою назву місто отримало від річки Мокра Волноваха (права притока Кальміуса).

На початку ХІХ ст. на території сучасної Волновахи з"являються перші переселенці і створюють нові села. Відомо, що у 1802 р. 300 мешканців села Велика Каракуба (нині Красна Поляна) переселилися і утворили нове поселення на річці Мокра Волноваха, за сім верст від її витоків, яке назвали Волновахою. З кінця XVIII ст. та протягом XIX ст. селище називали Волновахою, але також називали і Волноваха-Бугас або Бугас-Волноваха (через близьке сусідство села Бугас). У 1835 р. на території сучасного міста Волновахи з"являються переселенці і заселяють місцевість, яку в той час називали Холодні Терни. Було засноване село Платонівка, у 1845 р. - село Карлівка, які заселені переселенцями з Київської, Харківської, Чернігівської та Полтавської губерній.

У 1860-х рр., після скасування кріпосного права, на Донбас переселяються селяни з Орловської, Воронезької та Курської губерній.

Трохи пізніше, в 1880 р., Маріупольська земська управа відводить більше 150 десятин землі для будівництва казенної залізниці - маріупольської ділянки Донецької кам"яновугільної залізниці. У цьому ж році на цій ділянці, за дві версти від села, у витоків р. Мокра Волноваха, почали прокладати залізничну лінію, побудували водокачку для постачання водою паровозів та кілька бараків для робітників. 16 березня 1881 р. заклали приміщення станції, яка отримала назву від річки - Волноваха. 1 листопада 1882 р. залізнична ділянка від Оленівки до Маріуполя була введена в дію.

У 1895 р. на станції Волноваха побудували невеликий вокзал, а через рік - паровозне депо. У 1900 р. між станціями Юзівка і Маріуполь (через Волноваху) було прокладено другу колію. Через чотири роки введено в дію нове паровозне депо, а ще через рік, у 1905 р., - новий вокзал. У тому ж році відкрито однокласну школу, для якої виділено половину одноповерхового приміщення. У 1908 р. із Дебальцевого сюди переведено школу артільних старост, яка була першою в Росії школою з підготовки майстрів для будівництва залізниць.

На початку ХХ ст. на станції Волноваха було 45 дворів, мешкало 250 жителів. У 1911 р. побудовано нову лінію водопостачання з водонапірною вежею. Станція почала розширюватися і у 1915 р. тут вже налічувалось 108 дворів і мешкало 634 жителі.

У жовтні 1920 р. встановлено радянську владу, відкрито початкову школу, дитсадок. У 1923 р. після злиття станції Волноваха і села Платонівки утворилося селище Волноваха, яке віднесене до категорії селищ міського типу і включене до складу Стрітенського (перейменованого в жовтні того ж року в Жовтневий) району. Незабаром районні заклади перевели із села Стрітенки у Волноваху, яка стала центром Жовтневого району.

У 1925 р. відкрито семирічну школу. При клубі залізничників ім. К. Маркса діяла бібліотека з читальним залом.

У 1932-1934 рр. відбулась докорінна реконструкція залізничної станції Волноваха: були побудовані нові паровозні і вагонні депо, обладнані найновішою технікою, механізована гірка для формування поїздів, поліпшено водопостачання. З 1935 р. станція стала центром Волноваського відділення Південно-Донецької залізниці.

У серпні 1930 р. Жовтневий район перейменовано на Волноваський, а через 8 років центр району Волноваха віднесений до категорії міст районного підпорядкування. У 1939 р. на карті з"явилося місто Волноваха, до складу якого ввійшли сусідні села Платонівка й Карлівка, хутір Мар"янівка та станція Волноваха, кількість населення - 15261 мешканець.

У довоєнні роки в місті побудовано дві нові середні школи, лікарня, дитсадок, дитячі ясла, фабрика-кухня, стадіон, понад 100 житлових будинків, гуртожиток для молодих робітників залізниці. У Волновасі функціонували дві лікарні та поліклініка. Серед культурно-побутових закладів в місті діяли районний Будинок культури ім. В. Леніна, Палац культури залізничників ім. К. Маркса, три бібліотеки.

З 11 жовтня 1941 р. по 10 вересня 1943 р. тривала окупація міста німецько-фашистськими загарбниками. Під час окупації було висаджено в повітря вокзал, паровозне й ремонтне депо, електростанцію, систему водопостачання; зруйновано дві школи, лікарню, Будинок культури, житлові будинки. Місто визволяли воїни 11-го танкового корпусу під командуванням генерала М. М. Радкевича і 5-го гвардійського кавалерійського корпусу під командуванням генерала О. Г. Селіванова.

За час війни населення скоротилося і в 1946 р. налічувало 14,5 тис. мешканців. Після війни до Волновахи приїхали переселенці з Київщини - це було останнім масовим переселенням до Волновахи. Було відновлене паровозне й вагонне депо, станційне господарство. У цей час у місті збудовано клуб, млин. У наступні роки будується завод з переробки гібридного насіння кукурудзи, завод будівельних матеріалів, асфальтно-бетонний завод. У зв"язку з переходом залізниці на електричну тягу збудовано енергетичний вузол, нову будівлю залізничного вокзалу. Більшість вулиць міста покрили асфальтовим покриттям.

У 1970-х-1980-х рр. здійснено перепланування та благоустрій міста. Збудовано нові школи, краєзнавчий музей, багатоповерхові житлові будинки, оснащені газопостачанням.

Сьогодні місто Волноваха - одне з найбільш розвинених районних центрів Донеччини. Основними підприємствами міста є підприємства залізничного вузла - локомотивне та вагонне депо, залізнична станція Волноваха, а також фермерські господарства з вирощування та переробки сільськогосподарських культур. Серед великих промислових підприємств Волноваського району - Докучаєвський флюсодоломітний комбінат, Великоанадольський шамотний завод, щебінковий завод, рудоуправління в селищах Новотроїцькому й Донському.

Є 7 загальноосвітніх шкіл, ПТУ; станція юних техніків, школа мистецтв, Палац дитячої і юнацької творчості, дитячо-юнацька спортивна школа, районний краєзнавчий музей, школа естетичного виховання з музичним і художнім відділеннями; 2 лікарні.

Місто дало світові багато відомих людей, серед яких В. Г. Команов, космонавт, Герой України, конструктор ракетно-космічного напряму.

У результаті проведених археологічних розкопок на західній околиці міста Волновахи знайдено залишки поселення та захоронення в кам"яній гробниці епохи бронзи. Знайдена кам"яна статуя (баба) вказує на перебування в цій місцевості кочівників (ІХ-ХІІІ ст.). Була розкопана «Могила Гончариха» - одне з найвищих місць Приазовської височини й найвище місце Донецької області - 278 м над рівнем моря. Характеризується як останець, складений кристалічними гірськими породами, схили якого вкриті степовою трав"янистою рослинністю.

Перша згадка про платонівську Свято-Духівську церкву відноситься до 1835 р. Церква була дерев"яною, на кам"яному фундаменті, мала дзвіницю. У 1934 р. в церкві розмістили клуб, який діяв до 1941 р. Церковні дзвони було знято, ікони та іконостас жителі рознесли по домівках. У 1942 р. відновилась служба у церкві, яку тепер стали називати Спасо-Преображенською (у травні 1946 р. церкву зареєстровано як Преображенську). У 1958 р. біля церкви почали будувати школу, а у вересні 1960 р. церкву повністю закрили, як таку, що непридатна для подальшої експлуатації.

Серед пам"яток міста варто виокремити локомотивне депо Волновахи й лісовий масив, закладений в 1840-х рр. російським вченим-лісоводом В. Є. фон Граффом (1819-1867). Нині ліс упорядковано, тут розміщено Форест-парк, у якому відпочивають гості і мешканці міста. На території Волноваського району, у селищі Комсомольське, знаходиться Музей лісу (1991), розміщений у будинку, збудованому В. Є. фон Граффом в 1853 р. Навпроти музею, на центральній алеї Великоанадольського лісу, у 1910 р. встановлено пам"ятник В. Є. фон Граффу.

Виступ Анатолія Томченка супроводжувався ілюстраціями міста Волновахи різних періодів, музичної школи, краєзнавчого музею та інших закладів міста.

Учасники засідання бібліотечного клубу були ознайомлені з історичними етапами розвитку міста Волновахи, переглянувши документальний відеофільм «Місто Волноваха Донецької області», що базувався на фонді Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного і підготовлений бібліографом І категорії відділу бібліографічної та довідково-інформаційної роботи бібліотеки Дмитром Мироненком.

Про історію Донецького краю говорив залізничник Микола Куриленко, який відобразив Донеччину у своїй книзі.

У засіданні бібліотечного клубу також взяла участь Інна Дорофієнко, головний художник-реставратор корпорації «Укрреставрація», яка зазначила, що на прикладі долі Волновахи можна прочитати долю багатьох донбаських міст. Розповіла про роботи з реставрації архітектурних пам"яток донецького регіону, зокрема, згадала унікальний Святогірський монастир, де збереглася архітектура ХVII ст.

На заході виступив науковий співробітник КНМЦ, канд. архітектури Валерій Сопілка, який зазначив, що представлена на заході інформація - дуже цікава, має великі потенційні інформаційні можливості для розвитку міста.

На завершення Галина Войцехівська звернулась до науковців з пропозицією про активне дослідження міста Волновахи Донецької області і створення фундаментальних видань про історію, сучасний стан та перспективи його розвитку.

Фотогалерея:

«Історія малих міст України: місто Волноваха Донецької області.»