Welcome to Державна наукова архiтектурно-будiвельна бiблiотека iмені В.Г.Заболотного!

 Меню
Loading Flash Menu

 Контакти

Адреса: 03047 м. Київ, просп. Перемоги, 50
Ми на мапі

E-mail: dnabb2004@ukr.net

E-mail для повідомлень про корупційне правопорушення: korupciya_dnabb@ukr.net

Телефон: (044) 456 01 72


 До Всеукраїнського дня бібліотек


Урядова гаряча линія

Сайт Мінрегіону

  НАШІ ВИДАННЯ

Бібліографічні покажчики

Бюлетень "Будівництво, архітектура та житлово-комунальне господарство"

Бюлетень "Нові надходження до фондів ДНАББ ім. В.Г. Заболотного

Інформаційно-аналітичний огляд діяльності бібліотеки

Бібліотечні рубрики


 Приєднуйтесь до нас:
Приєднуйтесь до нас


Заболотнівські читання

Інформація про заходи


ХІІ Заболотнівські читання «Архітектурна та будівельна книга в Україні»



12 жовтня 2017 р. у Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені В. Г. Заболотного відбулися Дванадцяті Заболотнівські читання «Архітектурна та будівельна книга в Україні». Тема засідання: «Архітектурна спадщина Київпроекту: історія будівель і долі зодчих».
На заході були присутні сучасні працівники та ветерани Київпроекту, науковці, архітектори, інженери, мистецтвознавці, викладачі та студенти Київського національного університету будівництва і архітектури.
Відкрила Дванадцяті Заболотнівські читання Галина Войцехівська, директор Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного, яка у своєму виступі розповіла про історію заснування Заболотнівських читань та відзначила важливу роль Київпроекту в архітектурі Києва.
Історик, пам"яткознавець, кандидат історичних наук Олена Мокроусова, у своєму виступі звернулася до передісторії Київпроекту, зокрема, розповіла про роботу архітектурних майстерень Київської міськради, створених, як зазначалося у Постанові Президії Міськради, «з метою піднести якість архітектурного проектування та художнього оформлення м. Києва, соціалістичної столиці». З розповіді виступаючої присутні дізналися про створення трьох майстерень - на чолі з Валеріаном Риковим, Павлом Альошиним та Миколою Шехоніним. Навесні 1934 р. при міськраді також утворили архітектурно-планувальну майстерню, яку підпорядкували міському архітектурно-планувальному управлінню (АПУ). Колектив на чолі з П. Хаустовим займався розробкою генерального плану Києва. У листопаді 1937 р. на базі майстерень була утворена єдина архітектурно-проектна майстерня «Київпроект». Керівниками архітектурних груп у його складі залишилися тодішні керівники майстерень - Микола Холостенко (він майже одразу замінив на посаді В. Рикова), Василь Осьмак і Микола Шехонін. Постійне приміщення «Київпроекту» виділили в будинку по вул. Ворошилова (Ярославів Вал), 10. У своєму виступі Олена Мокроусова, через брак документів, більш детально зупинилася на роботі Другої державної архітектурно-художньої майстерні Київської міськради, яку з 8 травня 1934 р. по 30 грудня 1935 р. очолював Павло Альошин.
Підсумовуючи свій виступ, Олена Мокроусова зазначила, що для кращого розуміння радянської архітектурної практики, її залежності не тільки від пануючих смаків та ідеологічних настанов влади, не тільки від економічних (господарських) можливостей, але й від особистісних моментів у стосунках - індивідуальних чи колективних, слід вивчати історію архітектурних установ і з цього боку.
Кандидат архітектури Наталія Зенькович, у своєму виступі «Київпроект: час, простір, архітектура» розглянула роботу інституту в цих трьох вимірах. Вона згадала про створення архітектурно-художніх майстерень, які передували Київпроекту, розповіла про період створення й розквіту інституту та масштаби його будівництва. Як архітектор, який багато років пропрацював у інституті, зауважила, що Київпроект був «кузнею кадрів», який сформував багатьох відомих архітекторів, які формують сьогоднішнє обличчя міста.
На завершення свого виступу Наталія Зенькович зазначила, що на її думку, Київпроект «подарував» місту три великі простори: унікальну планувальну структуру міста, унікальну головну вулицю і головну площу міста.
Справжнім іспитом на творчу зрілість інституту «Київпроект» стала відбудова у 1947 р. Хрещатика. Цю тему у своєму виступі «Повоєнний Хрещатик - візитівка «Київпроекту»» розкрила кандидат архітектури Наталія Кондель-Пермінова.
Вона зазначила, що після проведення трьох турів (1944, 1945, 1946 рр.) архітектурного конкурсу з відбудови Хрещатика в основу подальших розробок було покладено варіант групи, очолюваної О. Власовим. Проект затверджено у 1949 р., після чого колективом київпроектівців, який спочатку очолював О. Власов, а потім А. Добровольский, розпочалася величезна робота з проектування й будівництва Хрещатика.
На думку доповідача, Хрещатик, як архітектурно-містобудівний ансамбль, складається з кількох локацій, які «читаються» лише під час руху глядача, на відміну, наприклад, від форми драматичного твору, який втілюється у динамічному, часовому розвитку спектаклю й сприймається людиною зі статичної позиції. Архітектурну мову Хрещатика можна почути лише під час руху вулицею. Кожна з локацій потребує детального вивчення сучасними дослідниками й розкодування змістів, закладених їх авторами.
У своєму виступі Наталія Кондель-Пермінова розглянула також Хрещатик як візитівку архітектурної кераміки. Кераміка відіграла провідну роль у творенні артистичного образу Хрещатика з розмаїттям його мистецьких знахідок. Пластичність кераміки вдало поєдналася з рельєфністю хрещатицьких схилів, в результаті чого на містобудівному полотні постав багатоплановий мистецький твір.
Про участь Київпроекту у Конкурсі на забудову Експериментального житлового району «Дарниця» 1960 р. доповів мистецтвознавець, завідувач відділу культурно-освітньої та експозиційної роботи НЗ «Софія Київська» Святослав Яринич.
Як зазначив виступаючий, у квітні 1960 р. Держбуд УРСР оголосив закритий конкурс на проектування експериментально-показового житлового масиву в м. Києві, в районі Броварського шосе. До участі в конкурсі були запрошені кілька провідних проектних організацій УРСР: Київпроект, Діпромісто, Діпроцивільпромбуд, Академія будівництва і архітектури та Міськбудпроект (Харків). За задумом творчого колективу під керівництвом Г. Слуцького (1916-1990), первинним структурним елементом об"ємно-просторової композиції масиву мав стати не окремий будинок, а група з 4-х житлових будинків, об"єднаних довкола спільного відкритого двору. Дві такі групи утворюють первинну архітектурну одиницю з населенням близько 2 тис. осіб та мережею закладів торгівлі і послуг першого ступеня триступінчатої системи надання послуг (невеликі крамниці, продуктові і промтоварні, дитсадок, пункти побутових послуг). З трьох таких одиниць формується житловий комплекс (мікрорайон) на 6,5 тисяч мешканців, який має більш розвинену мережу надання послуг другого ступеня (школа, мікрорайонний торговельний центр із закладами побутових послуг, гараж-паркінг). Експериментальний житловий район мав складатися з трьох таких житлових комплексів.
На завершення свого виступу науковець зазначив, що за рішенням журі, усі графічні матеріали конкурсу були передані до Музею архітектури Академії будівництва і архітектури УРСР, звідки вони, хоча й у неповному обсязі, потрапили до фондів Національного заповідника «Софія Київська». Ці матеріали, безперечно, заслуговують ретельного опрацювання істориками й теоретиками архітектури.
У минулому київпроектівець, а нині керівник персональної творчої архітектурної майстерні Вадим Жежерін у своєму виступі, що стосувався людських доль і відносин Київпроекту кінця 1960-х - початку 1970-х рр., згадав великий внесок видатних архітекторів О. Маліновського, А. Добровольського, В. Созанського, Б. Приймака, В. Онащенка. З особливою повагою і теплотою згадав архітектор свого вчителя А. Мілецького.
З розповіді доповідача присутні дізналися про роботу киїпроектівців, які наполегливо шукали гармонічного поєднання сучасного рівня архітектури й інженерії та київських містобудівних традицій, на відміну, на думку виступаючого, від сьогоднішнього будівництва, що проводиться у Києві.
До участі у Заболотнівських читаннях долучилися також викладачі та студенти Київського національного університету будівництва і архітектури. Кандидат мистецтвознавства, доцент архітектурного факультету КНУБА Світлана Біленкова в своєму виступі «Історичні долі українського модернізму у Києві» зазначила, що в епоху впливу глобалізації суспільних процесів на культуру будівництва та архітектури ХХІ століття радянський модернізм (1950-х - 1990-х рр.) розглядається сучасними дослідниками як унікальне явище в історії світової архітектури, яке потребує глибокого аналізу і визначення шляхів щодо збереження та ревалоризації архітектурних споруд та ансамблів цього періоду.
Підтвердженням необхідності збереження архітектурного доробку радянського періоду стало скликання у листопаді 2011 р. Міжнародного симпозіуму у Відні «Радянський модернізм 1955 - 1991 рр. Невідомі історії», який об"єднав дослідників радянського модернізму з багатьох країн світу. Нині в архіві Архітектурного Центру Відня зберігається найбільша у світі колекція зібрань науково-дослідних і проектних документів епохи радянського модернізму.
Серед матеріалів цієї унікальної колекції значиться і будівля архітектурного факультету КНУБА, про яку більш детальніше розповів на заході студент V курсу архітектурного факультету КНУБА Ігор Творонович.
Він зазначив, що будівля архітектурного факультету КНУБА уособила в собі перший вітчизняний приклад проектування навчальних корпусів даного профілю. Автори будівлі - архітектори Л. Філенко, В. Коробко, М. Гершензон, інженер-конструктор Л. Лінович, в основу цього передового вже на той час пілотного проекту як навчального закладу поклали досить просту функціонально-планувальну схему: на першому поверсі зосереджені вестибюль з гардеробом, потокова аудиторія, групові аудиторії для молодших курсів, рекреація, службово-допоміжні та технічні приміщення. Другий поверх займають приміщення кафедр, деканат, кімнати громадських організацій, макетна майстерня, архів. На третій поверх винесені аудиторії старших курсів, зали малюнку й живопису.
Завершуючи свій виступ, Ігор Творонович зауважив, що нині будівля архітектурного факультету КНУБА стала помітним явищем не тільки в архітектурній практиці України, а й на міжнародному рівні. Зарубіжні архітектори створюють свої модерністські пілотні проекти, керуючись досягненнями саме цієї забутої епохи в історії архітектури, яка називається «радянський модернізм».
З виступу архітектора, головного редактора часопису «А+С» Бориса Єрофалова присутні дізналися про реконструкцію та будівництво кварталів (1982-1990 рр.) на Подолі, яка здійснювалася колективом архітекторів, серед яких І. Шпара, Ю. Шалацький, Л. Мороз та ін. Доповідач зауважив, що серед багатьох інших архітектурних проектів І. Шпари заслуговує на увагу реконструкція і забудова кварталів між вул. Фрунзе - Межигірська, Оленівська - Ротманська на Подолі у Києві (1986-1990), яку І. Шпара проводив з іншими архітекторами, зокрема з Ю. Шалацьким та Л. Морозом, які були присутні на заході.
На завершення свого виступу архітектор наголосив на тому, що, здійснюючи реконструкцію Подолу, автори намагалися органічно включити будинки в його історичне середовище, активно використовуючи при цьому цитати з архітектури оточуючих будівель: аттикові арки, завершені у вигляді фронтонів і башень, отвори нестандартної конфігурації, оригінальні огорожі балконів і ін., а також зробили повноцінне архітектурно-художнє середовище у дворах нових будинків, уникаючи перетворення їх в глухі невиразні простори.
Завершальним на Заболотнівських читаннях був виступ відомого києвознавця Михайла Кальницького про Йосипа Кривоглаза, архітектора, за проектами якого зведені житлові будинки по вулицях Ігорівській, Мечникова, Бастіонній, Софійській (Будинок композиторів), Володарського, Турівській, Чехова-Гончара, Повітрофлотському шосе, житловий квартал Головкиївбуду, житловий квартал на Воскресенці; його планувальні пропозиції втілені у Поштовій та Печерській площах, будівлі товариства «Художник» Спілки художників України на Великій Васильківській вулиці, водній станції ДОСААФ на Дніпрі (Труханів острів), Київський палац дітей та юнацтва на площі Слави (разом з архітекторами А. Мілецьким, Е. Більським).
У своєму виступі Михайло Кальницький зазначив, що Йосип Кривоглаз був не лише видатним архітектором, але й живописцем. З 1960-х рр. і, практично, до останніх днів свого життя Йосип Кривоглаз захоплювався живописом, мав 15 персональних виставок, брав участь у двох всеукраїнських виставках. У 1994-2011 рр. було видано 8 каталогів авторських робіт, а у 2003 р. альбом «Вибране».
На завершення ХІІ Заболотнівських читань усі учасники переглянули виставку «Вони будували Київ», підготовлену працівниками ДНАББ ім. В. Г. Заболотного.















Прочитано: 128 раз
Дополнительно на данную тему:
Заболотнівські читання-2002
П’яті Заболотнівські читання - Архітектурна і будівельна книга в Україні
Четверті Заболотнівські читання “Архітектурна і будівельна книга в Україні”
Треті Заболотнівські читання
Другі Заболотнівські читання
Перші Заболотнівські читання « Архітектурна і будівельна книга в Україні»
Шості Заболотнівські читання «Архітектурна і будівельна книга в Україні»
Сьомі Заболотнівські читання «Архітектурна і будівельна книга в Україні»
Восьмі Заболотнівські читання «Архітектурна та будівельна книга в Україні»
Дев”яті Заболотнівські читання «Архітектурна та будівельна книга в Україні» Тема засідання: «Роль особистості в архітектурі України: Бекетов Олексій Миколайович (1862–1941)»

Назад | Начало | Наверх

 Віртуальна довідка

 


 Пошук



вислів
будь-яке слово





Державна наукова архiтектурно-будiвельна бiблiотека iмені В.Г. Заболотного
знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Перемоги 50 (м. "Шулявська").
Тел.: (044) 456-01-72

PHP-Nuke Copyright © 2005 by Francisco Burzi. This is free software, and you may redistribute it under the GPL. PHP-Nuke comes with absolutely no warranty, for details, see the license.
Відкриття сторінки: 0.32 секунди
Державна наукова ахітектурно-будівельна бібліотека ім. В.Г. Заболотного.
НазваУточнювання
PHP-Nuke Platform by u$peh -- //