Бібліографічні покажчики

Бюлетень "Будівництво, архітектура та житлово-комунальне господарство"

Бюлетень "Нові надходження до фондів ДНАББ ім. В.Г. Заболотного

Інформаційно-аналітичний огляд діяльності бібліотеки

Бібліотечні рубрики

Галич - районний центр Івано-Франківської області. Місто розташоване на берегах річок Дністра і Лукви, біля підніжжя і на самому плато Галицької гори. Назва міста дала назву регіону «Галичина».

Населених пунктів за назвою Галич є декілька: районний центр в Костромській області Російської Федерації, маленьке село біля міста Підгайці Тернопільської області на Україні та ін. Однак ці міста, містечка, села за назвою Галич з"явилися в різних місцевостях світу значно пізніше, ніж головне місто удільного князівства ХІІ ст. - Галич над Дністром.

Як свідчать джерела, північна околиця Галича (сучасне місто) була заселена вже в першій половині ХІІІ ст. Площа міста не обмежувалася невеликою укріпленою частиною, залишки якої досі збереглися у сучасному селі Крилосі. Боярські та монастирські садиби, ремісничі оселі, сторожові застави простягалися аж до Дністра, де була княжа пристань. Саме тут, на водній дорозі, що пов"язувала Галич з країнами Чорноморського і Середземного басейнів, і виник сучасний Галич.

Галицьке князівство веде свій родовід від знаменитого Любецького з"їзду князів 1097 року. Відповідно до його рішення, Галич і Галицька земля перейшли до управління нащадками князя Ростислава Володимировича, онука київського князя Ярослава Мудрого. Упродовж ХІІ - першої половини ХІІІ ст. на історичній арені виступали такі політичні діячі Галицької землі, як Володимирко Володаревич і Ярослав Осмомисл, Роман Мстиславович і Данило Романович, прозваний Галицьким. Саме вони в часи боярських чвар і розбрату, зазіхань неспокійних сусідів на багаті галицькі землі гідно тримали авторитет свого князівства.

Архітектурні пам"ятки тієї доби свідчать про неповторний, яскраво виражений характер галицької архітектурної школи. До сьогодні збереглася церква св. Пантелеймона у селі Шевченкове на околиці міста. Сама техніка будівництва Галицьких кам"яних споруд та храмів дуже відрізнялася від інших будівельних технік тих часів. Основним будівельним матеріалом Галича був дуже якісний місцевий білий вапняк. Усі будівлі були побудовані на бутових фундаментах. Всі елементи: стіни, стовпи, арки, склепіння мурували з добре обтесаних і підігнаних блоків білого каменю. Підлоги будівель викладали візерунчастими поливними плитками. Вишуканою фантазією і майстерністю вирізнялися тонкі керамічні плитки, якими облицьовували стіни літописного Успенського собору. На них галицькі митці зображували грифонів, птахів, звірів, прикрашали вигадливим орнаментом. Зодчі Галича своїм талантом дивували Східну і Західну Європу. Вони творили шедеври, обробляючи камінь і прикрашаючи ним храми. Власне вони створили оригінальну Галицьку архітектурну школу, поєднавши візантійський та романський стилі на основі місцевої будівельної традиції. Основна її риса - велика різноманітність архітектурних типів.

Вигідне розташування, близькість до західних сусідів - Польщі та Угорщини, з одного боку, сприяло економічному та культурному розвиткові міста, а з іншого - спричиняло до державно-політичних криз. Протягом багатьох років Галич був центром політичної нестабільності. Винуватцями цього були неспокійні галицькі бояри, які вели зі своїми князями тривалу боротьбу за політичну першість. Волинський князь, батько Данила Галицького, Роман Мстиславович (1199-1205), об"єднавши Галицьке та Волинське князівства і приєднавши до князівства київські землі, у 1202 році створив державу, спадкоємицю Київської Русі.

Кінець боярській смуті поклав князь Данило Романович (1238-1264). Українська історіографія вважає Данила Галицького одним з найвидатніших руських князів. У надзвичайно складних умовах він зміг перетворити князівство у високорозвинену державу, яку поважали в Європі.

Дитинець Галича після перенесення столиці Галицько-Волинської держави до Холма князі передали своїми грамотами (перша 1301 р.) у розпорядження вищого духовенства (митрополії). Галич поступово втрачає своє значення у внутрішній та зовнішній політиці.

У 1367 р. Галич отримав Магдебурзьке право, право монополії на виробництво спиртного та вільну торгівлю. У 1370 р. Галич опинився під владою угорського короля Людовіка Анжуйського. Через 17 років зусиллями польського короля Ягайла Галич на довгі роки став власністю польської корони. За першим поділом Польщі у 1772 р. Галичем заволоділа Австрія. Влітку 1919 р. місто знову опинилося у складі Польщі.

На початку ХХ ст. в Галичі побував молодий тоді ще історик Іван Крип"якевич, який згодом написав одну з перших монографій про Галицько-Волинське князівство.

У 1939 р. у Галичі встановлено радянську владу. З грудня того ж року і до сьогодні місто є районним центром Галицького району Івано-Франківської області.

Сьогодні пам"ять про давню велич Галича зберігають писемні пам"ятки, залишки потужних укріплень, архітектурні споруди, історичні назви урочищ, де колись стояли монастирі, княжі й боярські тереми, жили ремісники. Велику увагу спадщині древнього міста приділяли дослідники, серед яких у різні часи були А. Петрушевич, І. Шараневич, Ю. Захарієвич, М. Грушевський, Я. Пастернак та багато інших відомих науковців.

На околиці Галича знаходяться урочища "Королівка" та "Косова гора". Указом Президента України від 9 серпня 2004 року в межах Галицького району Івано-Франківської області з метою збереження, відтворення та раціонального використання типових, унікальних лісових, лучно-степових та водно-болотних природних комплексів і об"єктів, які мають особливу природоохоронну, наукову, історико-культурну, оздоровчу, освітню та естетичну цінності, було створено Галицький національний природний парк площею 14684,8 га. Галичина славиться однією з наймальовничіших і чистих річок - Лімницею, що занесена до державного реєстру як заповідний об"єкт. Вона є цінним джерелом питної води, має сприятливі умови для нересту риб та хутрових звірів.

«Історія малих міст України: місто Галич Івано-Франківської області.»