Бібліографічні покажчики

Бюлетень "Будівництво, архітектура та житлово-комунальне господарство"

Бюлетень "Нові надходження до фондів ДНАББ ім. В.Г. Заболотного

Інформаційно-аналітичний огляд діяльності бібліотеки

Бібліотечні рубрики

Народився художник 19 жовтня 1854 р. у м. Ізюмі. Його дід Федір був козаком, чумакував, а батько Іван Федорович був діловодом місцевої лікарні. Мати Параска Урилівна походила з дворянської родини [2, С. 8].

С. Васильківський, нащадок козацького роду, завжди пам’ятав про свої витоки. З дитинства він увібрав все те, що дало визначення його основних рис, як особистості і митця [1, С. 6].

Він мав чудовий голос, знав безліч українських народних пісень, добре грав на багатьох музичних інструментах, зокрема на бандурі. У молодості міг вступити, як у консерваторію, так і у Академію мистецтв. Але живопис переміг [6, С. 5].  

У нього рано сформувалося бажання все відчуте та побачене відтворити фарбами. Перші професійні навички й знання з малювання та живопису С. Васильківський здобув у харківській 2-й гімназії у Д. Безперчого (учня К. Брюлова).

До Академії мистецтв С. Васильківський вступив не відразу. Під впливом батьків, які не схвалювали його мистецькі вподобання, він, не закінчивши шостого класу гімназії, пішов до Харківського ветеринарного училища.

У 1873 р. С. Васильківський залишив навчання й почав служити канцелярським службовцем при Харківському казначействі.

У 1875 р. перейшов до удільного відомства у м. Києві. Його чекала блискуча кар’єра, але прагнення до мистецтва виявилося сильнішим.

Восени 1876 р., у віці двадцяти двох років, успішно витримав іспити і був зарахований до Петербурзької Академії мистецтв, де навчався у М. Клодта та В. Орловського.

У 1879 р. за етюд з натури отримав першу академічну нагороду – малу срібну медаль.

У 1879–1882 рр., навчаючись в Академії мистецтв, відвідував педагогічні курси, що були при ній.

У 1882 р. С. Васильківський одержав свідоцтво другого розряду про закінчення педагогічних курсів і мав право викладати малювання в середніх учбових закладах.

Навчаючись у пейзажній майстерні, він хоче стати ще й баталістом, тому відвідує класи батального живопису. Художник був переконаний, що мистецтво повинно впливати на розум і душу людини, прагнув розвитку, тому у березні 1886 р. поїхав за кордон, де понад 10 років жив та навчався.

Там він вивчав надбання світового мистецтва, оглядав музеї, знайомився з усією різноманітністю культур та природи європейських країн – Франції, Англії, Іспанії, Італії. Праця за кордоном вплинула на його творчу майстерність, сприяла до більш правдивого відображення природної гами та кольорів, більш чіткої деталізації. Його вабило мистецтво барбізонців – французьких живописців, які працювали переважно на пленері і писали з натури [1, С. 8]. Особливо вразила творчість майстрів барбізонської школи – Т. Руссо, Ж. Мілле, К. Тройна, Ш. Добіньї [8, С. 80].

У травні 1888 р. С. Васильківський повернувся до Росії, але згодом переїжджає до Харкова. Поступово відбувається стрімкий та творчий злет С. Васильківського, що обумовлений його надзвичайною працьовитістю (він писав по 45–50 творів щороку, а це не кожному під силу) [1, С. 46]. Період 1888–1900 рр. можна вважати найбільш плідним у його творчості.

Загальний доробок митця складає близько 3500 творів, серед яких є монументальні полотна, пейзажі, картини побутового, історичного жанру, портрети, шаржі, орнаментальні композиції [3, С. 17].

Кожна його картина неповторна та різнопланова, сповнена сили і повноти життя. Особливе значення у краєвидах С. Васильківського займає небо – без міри, бездонно глибоке, як душа самого художника. Свого часу, перший наставник художника Д. Безперчий вчив його «читати небо». С. Васильківський багато працював над оволодінням засобами правдивого його відтворення. Сучасники називали С. Васильківського «небесним» художником, бо небо у його краєвидах здається «книгою мудрості». Відомий український художник, один із засновників Академії митців у Києві Микола Бурачек так охарактеризував творчість художника: «Картини Васильківського – це поеми на честь сонця, повітря, ніжних кольорів України. Його фарби неначе пестять зір глядача, гріють його душу своїм сонячним теплом, м’якою яскравістю…» [2, С. 5].

До окремої групи у творчості С. Васильківського слід віднести архітектурні пейзажі. На них відображено переважно старовинні українські церкви, з їхніми формами та обрисами, а також неймовірні пейзажі українських хат, з тонко переданим колоритним стилем справжньої народної архітектури. «Зацікавившись українською старовиною, він їздив розшукувати стародавні церкви по Україні, зокрема в Галичині. Ця робота, як і збирання фотографічних знімків зі старих будівель та церков, багато допомогла відродженню інтересу до забутого, але ж дуже характерного, цікавого й принадного будівництва «південної та південно-західної Росії», як тоді говорили, цеб-то будівництва в українському стилеві» [4, С. 12].

С. Васильківський багато подорожував Україною, створюючи неймовірні пейзажі та картини на козацьку тематику, втілюючи у картинах красу старовинних українських храмів і монастирів, об’єкти народної архітектури, орнаментики. Також він любив зображувати млини, ярмарки, базари, окремі епізоди з повсякденного життя селян.

До теми історичного минулого України С. Васильківський почав звертатися ще в роки навчання в Академії мистецтв і буде працювати у цьому жанрі до кінця життя. Його козаки прості люди, справжні стражі, готові стати на захист рідного краю. Тому окремі твори С. Васильківський присвятив безпосередньо зображенню боротьбі козаків з ворогом. Він вивчав одяг, зброю, різні речі, щоб досягти правдивості образу. За свідченням сучасників, С. Васильківський для досягнення історичної достовірності та реалістичності вивчав відповідні зображення на старовинних гравюрах, портретах, які зберігалися в українських музеях та церквах.

У 1896 р. найвідоміша картина широкого монументального плану С. Васильківського «Козача левада» (1893), яка експонувалася на всеросійській художньо-промисловій виставці в Нижньому Новгороді, здобула високу оцінку.

У 1900 р. С. Васильківський разом з М. Самокишем склали альбом «Із української старовини» з текстами Д. Яворницького [4, С. 13]. Написав для книги серію акварелей історичних діячів.

Живучи переважно у Харкові, він разом з М. Самокишем, М. Беркосом, М. Ткаченком та О. Сластіоном займався художнім оздобленням будинку Полтавського земства.

У 1903 р. у м. Полтаві з нагоди відкриття пам’ятника І. Котляревському взяв участь у великій художній виставці.

У 1912 р., після завершення робіт у будинку Полтавського земства, С. Васильківський разом із М. Самокишем за власний рахунок видали у Лейпцигу альбом «Мотиви українського орнаменту» про мистецтво орнаменту Полтавщини, Чернігівщини та Київщини ХVІІ–ХVІІІ ст. До нього увійшли зразки вишивок старовинного одягу, рушників, розписи скринь.

У 1912 р. у співпраці з Д. Безперчим, М. Раєвською-Івановою, М. Бекетовим розробляв новий статут Харківського художнього училища, відкритого у Харкові.

Він заснував та очолив архітектурно-мистецький відділ Харківського освітньо-художнього гуртка (почесним головою був І. Репін), просвітницька діяльність якого була зорієнтована на відродження культурної спадщини Слобожанщини та збереження сакральних архітектурних пам’яток. Також С. Васильківський багато років очолював Харківське літературно-художнє товариство, до якого входили М. Ткаченко, М. Беркос, П. Левченко.

Творчість С. Васильківського займає одне з почесних місць в історії українського мистецтва. Вона тісно пов’язана з розвитком національного реалістичного живопису другої пол. XIX – поч. XX ст., у становленні якого значну роль відіграла харківська пейзажна школа, до якої входив С. Васильківський. Йому судилося бути першим у пошуках і створенні пластичного образу Слобожанщини. Образ світосприйняття природи у пейзажах художника народжувався в просторі, затишному, доступному глядачеві. Майстер часто підкреслював краєвид побутовими сценами. Степові ландшафти, численні у творчій спадщині художника, затишні й обжиті, як і зображені ним околиці сіл, левади, луки, плеса річок, краєвиди Слобожанщини. Це і є та естетика «відкритого вікна», притаманна європейському тогочасному мистецтву, побачена С. Васильківським у творах барбізонців та імпресіоністів. 

С. Васильківський належав до тієї когорти митців-патріотів, яким притаманна активна громадянська позиція, які не стояли осторонь від життя народу, своєю творчістю вони сприяли відродженню та збереженню української культури, її національної ідентичності.

Помер С. Васильківський 8 жовтня 1917 р. у м. Харкові.

Перед смертю він заповів Музею слобідської України понад 1300 своїх творів. Мріючи про національний художній музей у Харкові він залишив значну суму грошей для цієї справи. Більшість робіт С. Васильківського загинуло під час Другої світової війни (746 одиниць творів) [3, С. 9].

Художній доробок митця настільки багатогранний і численний, що важко охопити всю його спадщину відразу. Картини С. Васильківського витончені за колоритом і прийомами письма, сповнені сонця й повітря. Вони нерозривно пов’язані з красою рідної природи й життя народу.

Творча спадщина С. Васильківського увійшла до золотого фонду художньої світової культури і є національним надбанням України.

Список використаної літератури: