Віртуальні виставки бібліотеки ім. В.Г. Заболотного
Архітектура українських музично-драматичних театрів середини ХХ ст.
«У післявоєнне десятиріччя в багатьох містах будувалися нові театри. Вони споруджені з традиційною схемою… Такі театри зведено в Чернігові (1955, архітектори – С. Фрідлін, С. Тутученко), Тернополі (1953, архітектори – І. Михайленко, Д. Чорновіл, В. Новиков), Полтаві й Рівному (1951–1955, архітектори О. Малишенко, О. Кирилова), а також у Кривому Розі, Маріуполі й Запоріжжі» – читаємо у виданні «Історія української архітектури» [4, c. 437]. У книжці «Архитектура советского театра» зазначається, що головною метою даного історичного періоду було намагання досягти найбільш традиційної схеми будівлі. Тому будувалися близькі за зовнішнім виглядом, типові за загальною структурою, однаковою схемою сценічної частини театральні будівлі [1, c. 108]. Але в документі «Нариси з історії архітектури Української РСР. Т. 2» акцентується увага на тому, що театри в українських містах є домінантами в міській забудові. Вони зазвичай займають найкращі місця на міських площах і монументальними об"ємами підкорюють собі навколишні споруди. Тому типові проекти театрів часто архітектори підлаштовували під містобудівні умови [8, арк. 460]. У статті А. Іванової «Громадські будинки в ансамблі жилих районів» йдеться про те, що в містах Вінниці, Запоріжжі, Кривому Розі були знесені забудови, прилеглі до центрального входу театрів, щоб створити більш значний містобудівний вузол [3, c. 17]. У «Нариси з історії архітектури Української РСР. Т. 2» зазначено, що українські архітектори намагались «звернутись до спадщини національної української архітектури XVII–XVIII ст., використовуючи одночасно і принципи класики…» [8, арк. 420].
Майже всі будівлі мають центральний вхід з торця, підкресленого портиком. Такий прийом традиційний у архітектурі класичного напрямку, але навряд чи можна його вважати єдиним і незмінним. Особливістю є заповнення тимпанів фронтонів тематичними скульптурними барельєфами, вершини фронтонів увінчані монументальною скульптурою [9, c. 166].
В. Проскуряков у книжці «Архітектура українського театру. Простір і дія» пише: «Архітектурно-просторове рішення театру і організація функціональних процесів є типовою для часу побудови… Тобто архітектура інтер"єру запроектована по строгій осьовій схемі з послідовним розміщенням касового вестибюлю, фойє, глядацького залу, сцени і приміщень, що її обслуговують» [11, c. 273]. За таким типом відбудовано і реконструйовано театр у Вінниці (1949, архітектор Д. Чорновіл) [8, арк. 460].
Будівництво театральних споруд у ті часи привертало багато уваги як зі сторони громадськості, так і фахівців. Про це свідчить стаття О. Касьянова «Нові театри». У ній проаналізовано деякі недоробки та помилки в проектах будівель Тернопільського та Полтавського театрів [6, c. 8–10]. Архітектор А. Вайнгорт згадує у своїй книжці «Записки провинциального архитектора. Полтава моя родная...» про особливості та колізії при будівництві Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. М. В. Гоголя (1958) за проектом О. Кирилової і О. Малишенка. Особливою є історія появи скульптурної композиції на центральному фризі театру. У проекті театру було запроектовано композицію «Гопак», а в результаті на фризі з"явилися піонери з горнами [2, c. 55–56]. В. Проскуряков, пишучи про полтавський театр, акцентує увагу на тому, що «…об"єм надзвичайно вдало впроектований в середовище центральної частини Полтави. Формує монументальні фасади вул. Жовтневої, пл. театральної, вул. Гоголя» [11, c. 273]. Театральна будівля на центральній площі Чернігова спроектована архітекторами С. Фрідліним, М. Лібманом, С. Тутученком в ансамблі пам"яток архітектури ХІІ–ХІІІ ст. і будівель необарокового стилю [11, c. 263]. А. Карнибіда зазначив, що «…в архітектурі театру в дещо деформованих пропорціях втілені форми, характерні для класицизму» [5, c. 92]. В. Проскуряков вказує на особливість розташування Рівненського академічного українського музично-драматичного театру (1951–1955, архітектори О. Малищенко, О. Кирилова). Будівля театру розгорнута головним фасадом на головну вісь міста – вул. Соборну, що в районі театру має вигляд невеликої площі [11, c. 276]. Фасад театру вирізняється серед інших театрів скромністю, його тимпан порталу не заповнений ніякими скульптурами. «Над фронтоном театру встановлена скульптурна група, яка символізує возз"єднання всіх українських земель…» – зазначає О. Молчанов [7, с. 45]. На нестандартне планувальне рішення театру звертає увагу В. Проскуряков. За рахунок того, що бокові фасади будівлі є довшими від головного більш ніж у три рази автори запроектували внутрішнє подвір"я, яке виконує функцію своєрідної ар"єрсцени [11, c. 276]. У історично-архітектурному нарисі О. Молчанов описує внутрішнє оздоблення вестибюлю та глядацької зали театру [7, с. 44–45]. Будівництво у 1953–1955 рр. Тернопільського академічного обласного драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка за проектом архітекторів І. Михайленка, Д. Чорновола, В. Новикова стало видатною подією для міста [10, c. 9]. І хоча в документі «Нариси з історії архітектури Української РСР. Т. 2» вказано, що внутрішня структура будинку типова для споруд такого типу, ніякими новаторськими рисами вона не відзначається [8, c. 461]. В. Проскуряков зазначає: «Екстер"єр у вигляді витягнутого паралелепіпеда з потужним фронтоном порталу головного фасаду, заповненого скульптурами і барельєфами, компенсувався вдалою містобудівельною прив"язкою споруди» [11, c. 289]. Архітектурно-просторове рішення і організація функціональних процесів у Запорізькому академічному обласному музично-драматичному театрі ім. В. Г. Магара є також типовою. Привертає увагу скульптурна композиція на головному фронтоні будівлі. П. Цибенко вказує на наявність у фойє театру п"яти барельєфів (скульптор І. Носенко), що зображують сцени з вистав «Наталка Полтавка», «В степах України» та ін. [12, c. 4]. (ф_9)
Отже не зважаючи на типовість проектів, кожна театральна будівля має власні архітектурні, оздоблювальні та містоформуючі особливості. Архітектори намагалися надати типовим проектам індивідуальності та національного колориту.
Список використаних джерел:
1. Архитектура советского театра / Ю. Д. Хрипунов [и др.] ; ЦНИИЭП комплексов и зданий культуры, спорта и управления им. Б. С. Мезенцева. – Москва : Стройиздат, 1986. – 400 с. : ил. – Библиогр.: с. 394–399. 2. Вайнгорт Л. С. Записки провинциального архитектора. Полтава моя родная... / Л. С. Вайнгорт ; сост. В. Вайнгорт. – Полтава : Астрея-информ, 2001. – 96 с. : фот. 3. Іванова А. Д. Громадські будинки в ансамблі жилих районів / А. Д. Іванова // Архітектура і будівництво. – 1954. – № 3. – С. 16–19 : фот., плани. 4. Історія української архітектури / Ю. С. Асєєв [та ін.] ; за ред. В. І. Тимофієнка. – Київ : Техніка, 2003. – 471 с. : іл. 5. Карнабіда А. А. Чернігів : архітектур.-іст. нарис / А. А. Карнабіда. – 2-е вид., переробл. та допов. – Київ : Будівельник, 1980. – 127 с. : іл. – Бібліогр.: с. 125–126. 6. Касьянов О. М. Нові театри / О. М. Касьянов // Архітектура і будівництво. – 1954. – № 2. – С. 8–10 : фот., плани. 7. Молчанов О. П. Ровно : іст.-архітектур. нарис / О. П. Молчанов. – Київ : Будівельник, 1973. – 77 с. : іл. 8. Нариси з історії архітектури Української РСР. Т. 2 / Акад. буд-ва і архітектури УРСР, Ін-т теорії та історії архітектури і буд. техніки ; редкол.: В. Г. Заболотний [та ін.] ; авт.: М. О. Грицай [та ін.]. – [Kиїв], [1957]. – 609 арк. 9. Нариси історії архітектури Української РСР: радянський період / М. О. Грицай [та ін.] ; редкол. Г. В. Головко (голов. ред.) [та ін.] ; Акад. буд-ва і архітектури УРСР, Ін-т теорії та історії архітектури і буд. техніки. – Київ : Держбудвидав УРСР, 1962. – 351 с. : іл., плани. – Бібліогр.: с. 348–350. 10. Новиков В. И. Город Тернополь / В. И. Новиков ; КиевВНИИТАГ. – [Киев], [19--]. – 16 л. 11. Проскуряков В. І. Архітектура українського театру. Простір і дія / В. І. Проскуряков ; Нац. ун-т «Львів. Політехніка». – Львів : Вид-во Нац. ун-ту «Львів. політехніка», 2001. – 563 с. : рис., табл. – Бібліогр.: с. 525–552. 12. Цибенко П. А. Звіт відрядження до м. Запоріжжя, м. Каховка, м. Кривий Ріг для збору матеріалу по темі «Синтез мистецтва в архітектурі УРСР» / П. А. Цибенко ; Акад. архітектури УРСР, Ін-т історії і теорії архітектури – [Київ], [1968]. – 12, 2 арк. : фот.
Державна наукова архiтектурно-будiвельна бiблiотека iмені В.Г. Заболотного знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 50 (м. "Шулявська").
Тел.: (044) 456-01-72
«У післявоєнне десятиріччя в багатьох містах будувалися нові театри. Вони споруджені з традиційною схемою… Такі театри зведено в Чернігові (1955, архітектори – С. Фрідлін, С. Тутученко), Тернополі (1953, архітектори – І. Михайленко, Д. Чорновіл, В. Новиков), Полтаві й Рівному (1951–1955, архітектори О. Малишенко, О. Кирилова), а також у Кривому Розі, Маріуполі й Запоріжжі» – читаємо у виданні «Історія української архітектури» [4, c. 437]. 
документі «Нариси з історії архітектури Української РСР. Т. 2» акцентується увага на тому, що театри в українських містах є домінантами в міській забудові. Вони зазвичай займають найкращі місця на міських площах і монументальними об"ємами підкорюють собі навколишні споруди. Тому типові проекти театрів часто архітектори підлаштовували під містобудівні умови [8, арк. 460]. У статті А. Іванової «Громадські будинки в ансамблі жилих районів» йдеться про те, що в містах Вінниці, Запоріжжі, Кривому Розі були знесені забудови, прилеглі до центрального входу театрів, щоб створити більш значний містобудівний вузол [3, c. 17]. У «Нариси з історії архітектури Української РСР. Т. 2» зазначено, що українські архітектори намагались «звернутись до спадщини національної української архітектури XVII–XVIII ст., використовуючи одночасно і принципи класики…» [8, арк. 420]. 
Майже всі будівлі мають центральний вхід з торця, підкресленого портиком. Такий прийом традиційний у архітектурі класичного напрямку, але навряд чи можна його вважати єдиним і незмінним. Особливістю є заповнення тимпанів фронтонів тематичними скульптурними барельєфами, вершини фронтонів увінчані монументальною скульптурою [9, c. 166]. 
Архітектор А. Вайнгорт згадує у своїй книжці «Записки провинциального архитектора. Полтава моя родная...» про особливості та колізії при будівництві Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. М. В. Гоголя (1958) за проектом О. Кирилової і О. Малишенка. Особливою є історія появи скульптурної композиції на центральному фризі театру. У проекті театру було запроектовано композицію «Гопак», а в результаті на фризі з"явилися піонери з горнами [2, c. 55–56]. В. Проскуряков, пишучи про полтавський театр, акцентує увагу на тому, що «…об"єм надзвичайно вдало впроектований в середовище центральної частини Полтави. Формує монументальні фасади вул. Жовтневої, пл. театральної, вул. Гоголя» [11, c. 273]. 
Театральна будівля на центральній площі Чернігова спроектована архітекторами С. Фрідліним, М. Лібманом, С. Тутученком в ансамблі пам"яток архітектури ХІІ–ХІІІ ст. і будівель необарокового стилю [11, c. 263]. А. Карнибіда зазначив, що «…в архітектурі театру в дещо деформованих пропорціях втілені форми, характерні для класицизму» [5, c. 92]. 
ими рисами вона не відзначається [8, c. 461]. В. Проскуряков зазначає: «Екстер"єр у вигляді витягнутого паралелепіпеда з потужним фронтоном порталу головного фасаду, заповненого скульптурами і барельєфами, компенсувався вдалою містобудівельною прив"язкою споруди» [11, c. 289]. 
