Віртуальні виставки бібліотеки ім. В.Г. Заболотного
Петро Андрусів. Історія очима надії
2 липня відзначається 115-та річниця від дня народження Петра Стефановича Андрусіва (1906–1981), українського художника, живописця, графіка, ілюстратора, іконописця, автора історичних полотен, громадського діяча й педагога [1]. Під час Першої світової війни восьмилітнім хлопчиною Петро загубився від батьків, проте, подібно до Шевченка, досяг високих порогів академії. На підставі розповідей Андрусіва про своє життя і творчість Богдан Певний зробив спробу найбільш правдоподібно реконструювати його епопею в статті «Історіософічний живопис Петра Андрусіва» [2]. Після тривалої розлуки з батьками і життя без україномовного оточення Петро Андрусів майже забув свою мову. Він, як загублений сирота, був відправлений у центральну Росію до Рязані, де навчався три роки в ремісничій школі. Після революції 1917 р. польська репатріаційна комісія разом із полоненими перевезла Петра до Польщі. У Варшаві дванадцятирічного юнака спочатку влаштували в бурсу для столярських ремісників, а пізніше, завдяки його здібностям до мистецтва, послали вчитися до гімназії. Після восьмирічної розлуки Петрові пощастило розшукати своїх батьків. Приблизно в той же час він знайомиться з українською молоддю, яка зорганізувалася в Українську студентську громаду в м. Варшаві. У листі до митрополита Андрея Шептицького від 11 жовтня 1932 р. П. Андрусів так описував своє національне пробудження: «Свідомість мою розбудив у мені мій побратим і друг Анатоль Курдидик, відомий нині молодий поет та журналіст, який у 1926 р. замандрував до мого села для просвітної праці. Перебуваючи тоді на феріях у родичів, я стрінувся цілком випадково з моїм майбутнім другом. Спільна симпатія, яку ми почули до себе, була знаменитим підкладом до того, що в коротці любов до свого Народу і Краю сталась нашим спільним кличем. Я віднайшов сам себе, віднайшов своє національне "я". Історія України розбуджувала вже тоді мою уяву, і вже тоді я вирішив посвятитись історичному малярству» [3, с. 176]. У 1927 р. Андрусів здав конкурсний іспит до Варшавської академії красних мистецтв і був прийнятий. У малярстві від студійних портретних полотен він переходить до складних багатофігурних композицій, його вабить історичний і баталістичний живопис. Увесь ранній творчий доробок Петра Андрусіва, помешкання і майстерню було знищено під час одного з перших бомбардувань німцями Варшави. Далі – примусовий виїзд до німецького трудового табору. Після війни, у 1947 р., молоде подружжя Андрусівих емігрувало з Німеччини до США і осіло у Філадельфії. Спочатку довелося працювати на фабриках, заводах. Лише в 1955 р. Андрусів почав працювати креслярем-графіком в архітектурному бюро. На початку 1950-х рр. новоприбулі у США українські художники створили Об"єднання мистців-українців в Америці (ОМУА). Андрусів був членом її головної управи, а в 1960-х рр. – головою об"єднання протягом однієї каденції. Окрім громадської роботи, художник послідовно і цілеспрямовано реалізовував своє найголовніше життєве покликання. Услід за довоєнними роботами до видань А. Лотоцького, зокрема ілюстраціями до «Княжої слави», що є зразком оформлення українських книжок для юнацтва, які витримали кілька видань у Львові (1942), Аугсбурзі (1947), а пізніше – Нью-Йорку, він досягає не меншого успіху в роботі над книгою історичних оповідань В. Барагури «Меч і кига» (1953) [4, с. 215].
Свої найскладніші і найсміливіші задуми художник реалізував у 1970-ті рр.
Найбільший резонанс у західному світі мала його фундаментальна картина «Хрещення України-Руси», завершена незадовго до смерті.
Петро Андрусів пішов з життя 29 грудня 1981 р.
Список використаних джерел: 1. Попович В. Андрусів Петро Стефанович / В. Попович // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2001. – Т. 1. – С. 506. 2. Певний Б. Історіософічний живопис Петра Андрусіва / Борис Певний // Пам"ять століть. – 1996. – № 1. – С. 149–159. 3. Певний Б. Майстри нашого мистецтва: роздуми про мистців та мистецтво. – Нью-Йорк. – 2005. – 431 с. – кольор. іл. 4. Яців Р. Історія очима надії: Петро Андрусів / Роман Яців // Хроніка 2000. – 2012. – Вип. 2 (92). – С. 199–223.
Державна наукова архiтектурно-будiвельна бiблiотека iмені В.Г. Заболотного знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 50 (м. "Шулявська").
Тел.: (044) 456-01-72