Welcome to Державна наукова архiтектурно-будiвельна бiблiотека iмені В.Г.Заболотного!

 Меню
Loading Flash Menu

 Контакти

Адреса: 03047 м. Київ, просп. Перемоги, 50
Ми на мапі

E-mail: dnabb2004@ukr.net

E-mail для повідомлень про корупційне правопорушення: korupciya_dnabb@ukr.net

Телефон: (044) 456 01 72


 До Всеукраїнського дня бібліотек


Урядова гаряча линія

  НАШІ ВИДАННЯ

Бібліографічні покажчики

Бюлетень "Будівництво, архітектура та житлово-комунальне господарство"

Бюлетень "Нові надходження до фондів ДНАББ ім. В.Г. Заболотного

Інформаційно-аналітичний огляд діяльності бібліотеки

Бібліотечні рубрики


 Приєднуйтесь до нас:
Приєднуйтесь до нас


Заболотнівські читання

Інформація про заходи


П’яті Заболотнівські читання - Архітектурна і будівельна книга в Україні

Тема засідання: «Книга в житті українського архітектора В.Г. Заболотного»



16 жовтня 2008 р. у Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені В.Г.Заболотного відбулися П"яті Заболотнівські читання на тему «Книга в житті українського архітектора В.Г. Заболотного». Захід відкрила Г.А. Войцехівська, директор ДНАББ ім. В.Г. Заболотного, яка сказала: «Захід присвячено 110-ій річниці від дня народження В.Г. Заболотного. Саме в цей день, 10 років тому назад, 16 жовтня 1998 р. нашій бібліотеці було присвоєне ім"я Володимира Гнатовича Заболотного, який особисто дуже багато зробив для становлення та поповнення рідкісними і цінними виданнями Наукової бібліотеки Академії архітектури УРСР (нині ДНАББ ім. В.Г. Заболотного)».
Після цього Г.А. Войцехівська розкрила тему «Діяльність архітектора, педагога, громадського діяча В.Г. Заболотного: відображення у бібліографічних джерелах». Вона, зокрема, сказала: «Архiтекторам, будiвельникам і науковцям України добре вiдоме iм"я видатного українського зодчого ХХ сторіччя, дiяча української культури, доктора архiтектури, професора, лауреата Державних премiй СРСР та УРСР, талановитого педагога, засновника і першого президента Академiї архiтектури УРСР Володимира Гнатовича Заболотного. Вiн належав до тих особистостей, на долю яких випало вирiшення численних архiтектурно-будiвельних проблем у довоєннiй i повоєннiй Українi: проектування унiкальних урядових споруд, житлових будинкiв у м. Києвi, становлення архiтектурної науки, розвиток галузевої видавничої справи, виховання студентів та аспірантів – майбутніх майстрів зодчества.

Народився В.Г. Заболотний 30 липня 1898 р. у с. Карань Переяславського повіту Полтавської губернії (тепер мікрорайон міста Переяслав-Хмельницький Київської обл.) у родині сiльського ремiсника.

Після успішного закінчення гімназії в 1919 р. Володимир працював у Переяславському музеї на посаді реєстратора, інструктора-художника райвійськкомату. У 1921 р. вступив до Київського політехнічного інституту на будівельне відділення, а вже через рік перевівся до Київського архітектурного інституту, ректором якого був відомий архітектор Д.М. Дяченко, а професорами – видатні зодчі В.М. Риков, П.Ф. Альошин, О.М. Вербицький, В.Г. Кричевський, П.П. Хаустов та ін.

Після об"єднання у 1924 р. Архітектурного інституту з Інститутом пластичних мистецтв, Володимир продовжив навчання на архітектурному факультеті новоствореного Київського художнього інституту у майстерні П.Ф. Альошина.

Ще в перші роки навчання в інституті у Володимира проявився хист до творчої та викладацької роботи. Разом із студентами він брав активну участь у творчих дискусіях, обговореннях, конкурсах, організовував студентів на проведення обмірів та замальовок кращих споруд Києва. Його першим самостійним студентським проектом був конкурсний проект пам"ятника В.І. Леніну в м. Києві, розроблений у співавторстві з архітектором Г.Ф. Мілінісом та скульптором І.П. Писаренком (1925, І премія).

У формуванні творчої позиції майбутнього архітектора певну роль відіграли також громадські об"єднання: Асоціація революційного мистецтва України (АРМУ) та Об"єднання сучасних архітекторів (ОСА). АРМУ шукала новий стиль в ахітектурі та властиві йому форми, члени ОСА під впливом конструктивізму впроваджували в архітектуру теорію функціонального призначення будівель, економічність, передову техніку, нові матеріали. Вплив цих архітектурних течій проявився і в творчості В.Г. Заболотного. Зокрема у стилі конструктивізму В.Г. Заболотним було розроблено дипломний проект профілакторію на 500 ліжок на території київської садиби «Кинь-Грусть» або, як її ще називали, «дача Кульженка», який він успішно захистив у 1928 р. Після закінчення Київського художнього інституту з дипломом архітектора-художника-організатора виробництва В.Г. Заболотному запропонували роботу в цьому ж інституті на посаді асистента на кафедрі архітектурного проектування, пізніше – викладача аналізу архітектурних форм (1927-1933).

Протягом 1927-1929 рр. В.Г. Заболотний працював також на посаді архітектора, а потім – старшого інженера Південно-Західної залізниці. Брав участь у архітектурних конкурсах, зокрема у співавторстві з П.Ф. Альошиним та П.Г. Юрченком розробив конкурсний проект споруди Палацу Уряду УРСР в Харкові (1928, проект відзначено V премією), у співавторстві з П.Г. Юрченком – житлового масиву «Промінь» у Харкові (1928, проект відзначено V премією). Тоді ж у майстерні О.М. Вербицького розробляв робочі креслення Київського залізничного вокзалу, спорудженого в 1929-1933 рр.

Водночас він працював в Українській філії інституту «Діпроміст» (1929-1933) на посадах старшого архітектора, головного інженера та головного архітектора. Результатом його праці були розроблені генеральні плани міст Черкаси, Кременчук, Комінтернівське, Каменське (нині Дніпродзержинськ), а також генеральний план і проект детального розпланування та забудови адміністративного центру м. Кривий Ріг. У 1933 р. за проектом В.Г. Заболотного зведено будинок Облспоживспілки у Вінниці.

У 1933-1941 рр. В.Г. Заболотний – доцент з архітектурного проектування у Київському інженерно-будівельному інституті на архітектурному факультеті. Ціле покоління київських архітекторів навчалося архітектурному проектуванню у В.Г. Заболотного. Він прагнув дати студентам не тільки теоретичні знання та навички абстрактного проектування, а й навчити їх виконувати практичні завдання з проектування та будівництва.

У 1933 р. була створена Київська філія проектної організації «Цивільпроектбуд» Народного Комісаріату комунального господарства, головним інженером та головним архітектором було призначено В.Г. Заболотного (1933-1936).

З перенесенням столиці України з Харкова до Києва у 1934 р. було вирішено спорудити Урядовий центр. У конкурсі, до якого були залучені кращі фахівці Москви, Харкова та Києва, взяла участь і бригада архітекторів у складі В.Г. Заболотного, П.Г. Юрченка та В.М. Онащенка. Проект, розроблений київськими архітекторами, витримав два тури.

Характерне для творчості В.Г. Заболотного вміння поєднувати історичні традиції з вимогами сучасності повною мірою було застосовано в проекті Сесійної зали ЦВК УРСР (з 1938 р. – Верховної Ради УРСР). У закритому конкурсі на проект цього будинку (1936) взяли участь чотири київських архітектори: С.В. Григор"єв, В.М. Риков, Я.А. Штейнберг і В.Г. Заболотний. Завдання було досить складним і вимагало вміння вписати будинок у складний рельєф та містобудівне оточення, в якому значну роль відігравали самодостатні, але різностильові споруди – багатоповерховий монументальний будинок Ради Міністрів УРСР та невисокий, вишуканих архітектурних форм, Маріїнський палац. Проект В.Г. Заболотного було визнано найкращим і ухвалено для подальшої розробки та здійснення в натурі.

У зв"язку з реалізацією проекту В.Г. Заболотний отримав призначення до Управління будівництва Верховної Ради УРСР – спочатку на посаду архітектора, старшого архітектора, потім – головного інженера і головного архітектора (1936-1940). Будинок зводився протягом 1937-1939 рр. Щедра обдарованість, великий художній смак та винахідливість зодчого забезпечили творчий успіх. Споруда стала найвищим досягненням української архітектури ХХ ст. та вершиною творчості архітектора, якого було відзначено Сталінською премією першого ступеня (1941).

Водночас з плідною творчою та викладацькою роботою розпочинається велика громадська та наукова діяльність В.Г. Заболотного. Він одним із перших вступив до Спілки радянських архітекторів України. У 1937 р. на І з"їзді радянських архітекторів України його обрали делегатом І Всесоюзного з"їзду радянських архітекторів.

Протягом 1940-1941 рр. В.Г. Заболотний знову викладає в Київському державному художньому інституті на архітектурному факультеті. За багаторічну педагогічну працю в Київському іженерно-будівельному та художньому інститутах 6 травня 1940 р. рішенням Вищої атестаційної комісії В.Г. Заболотному присуджено звання професора, а через рік його обрано членом-кореспондентом Академії архітектури СРСР. У 1940 р. його переведено в Управління головного архітектора м. Києва на посаду головного архітектора міста. На жаль, Друга світова війна зупинила реалізацію планів, намічених архітектурною громадськістю міста.

3 липня 1941 р. В.Г. Заболотний разом з іншими науковцями Академії наук УРСР був евакуйований в Уфу (Башкирія). До Башкирії щоденно евакуйовувалися заводи і фабрики. Для їх функціонування необхідно було споруджувати виробничі та житлові будинки. Науковцями було досліджено місцеві будівельні ресурси, розроблено методику їх освоєння та застосування. В.Г. Заболотний, залучивши до будівництва спеціалістів, розробив спеціальну дослідну установку для виготовлення високоміцного будівельного матеріалу – демпферного гіпсу – і на його основі одержав оригінальні збірні конструктивні елементи двоповерхових житлових будинків. Через деякий час експертна комісія Академії наук УРСР затвердила конструкцію будинку для масового будівництва і до кінця 1943 р. з гіпсових блоків побудували більше 2 мільйонів квадратних метрів житла. За плідну працю в галузі соціально-культурного будівництва Президія Верховної Ради Башкирської АРСР нагородила В.Г. Заболотного Почесною грамотою (1943).

Наприкінці 1941 р. в евакуації відновилася робота інститутів суспільних наук Академії наук УРСР. В.Г. Заболотного призначили на посаду завідувача відділу мистецтв Інституту мистецтв і народної творчості (1941-1944). У цей час він пише наукові праці, в яких досліджує пам"ятки дерев"яної та кам"яної архітектури України і, зокрема, Києва, збирає матеріали, що характеризують дерев"яну архітектуру Башкирії, розробляє проект житлового будинку для колгоспників України.

У лютому 1942 р. В.Г. Заболотного обирають членом Оргкомітету з організації відбудовних робіт, водночас він очолює секцію будівництва і будівельних матеріалів Комітету допомоги з відбудови зруйнованого господарства України при Академії наук УРСР. За ініціативи В.Г. Заболотного на основі характерних руйнувань населених пунктів було розроблено детальний план відбудови міст і сіл України. В.Г. Заболотний створює нові типи житлових будинків з місцевих матеріалів, що відповідали чинним технічним та санітарно-гігієнічним вимогам.

У 1943 р. почалося визволення України від фашистських загарбників. Постановою Ради Народних Комісарів СРСР від 4 листопада 1943 р. № 1207 було створено Українську філію Академії архітектури СРСР, а В.Г. Заболотного призначено Головою Президії філії. Через півтори року постановою Ради Народних Комісарів СРСР від 18 квітня 1945 р. № 793 на базі Української філії організовано Академію архітектури УРСР, першим президентом якої став В.Г. Заболотний. Завдяки його великій енергії, організаторським здібностям і професійному таланту в тяжкі повоєнні роки було не тільки досконало розроблено саму ідею створення вищого наукового архітектурного закладу, але й зібрано з усієї країни найкращих архітекторів, художників, учених, які стали великою рушійною силою в діяльності Академії. На посаді президента академії В.Г. Заболотний розгортає величезну організаційну роботу зі створення наукових підрозділів, спрямованих на вирішення актуальних завдань прискорення відбудови зруйнованих війною міст і сіл, розробку сучасних урбаністичних принципів, створення нових будівельних матеріалів, поліпшення архітектури житлових і громадських будинків, вивчення історії архітектури й мистецтва, дослідження народного декоративно-вжиткового мистецтва України, підготовку наукових кадрів тощо. Ця діяльність зодчого стала значним внеском у формування Київської архітектурної школи 1940-1950-х рр., у забудову столиці України та різних регіонів України – від Донбасу до Карпат.

При Академії архітектури УРСР було створено науково-дослідні інститути, лабораторії, полігон дослідного будівництва, укомплектовано кадри наукових працівників. За керівництва видатних майстрів архітектури та будівництва, дійсних членів Академії архітектури УРСР В.Г. Заболотного, П.Ф. Альошина, О.І. Неровецького, О.В. Власова, С.В. Безсонова, М.Г. Лисенка та О.М. Вербицького науковці розв"язували складні будівельні проблеми. За ініціативи В.Г. Заболотного при Академії архітектури УРСР розгорнув роботу Інститут аспірантури, який готував кадри висококваліфікованих молодих науковців. Минуло небагато часу, й академія стала центром архітектурної думки в Україні. Крім наукових досліджень, академія проводила велику практичну діяльність з проектування особливо важливих об"єктів. В.Г. Заболотний особисто брав участь у проектній роботі, дослідженні місцевих матеріалів для застосування їх у будівництві, керував архітектурною майстернею Академії. У 1944 р. брав участь у конкурсі на проект відбудови зруйнованого Хрещатика та створення архітектурного центру Києва.

У 1945 р. професор В.Г. Заболотний знову повернувся до Київського державного художнього інституту, де працював до кінця свого життя: керував кафедрою і навчав студентів архітектурному проектуванню.

Працюючи на посаді президента Академії архітектури УРСР, В.Г. Заболотний багато часу віддавав науковому керівництву аспірантами, спрямовуючи їхні зусилля на дослідження історії українського мистецтва та архітектури. Для збору матеріалів з історії української архітектури, декоративно-вжиткового мистецтва та народної творчості в Академії організовувалися численні наукові експедиції до міст і сіл усіх регіонів України. Зібрані матеріали стали важливою джерельною базою для створення історико-теоретичних праць, серед яких: «Архитектура Украинской ССР. Т. 2» (1951), «История архитектуры Украинской ССР. Т. 1» (1952), «Памятники архитектуры Украины: Чертежи и фотографии» (1954), «Нариси історії архітектури Української РСР: (дожовтневий період)» (1957). Зібрані матеріли стали також основою для багатьох самостійних розробок таких вчених, як В.П. Самойлович, Г.Н. Логвин, Д.Н. Яблонський та багато ін.

За досягнуті успіхи в науковій роботі Академії архітектури УРСР, значний особистий внесок в організацію наукових досягнень та підготовку молодих кадрів у 1950 р. В.Г. Заболотного обирають дійсним членом Академії архітектури СРСР, а в 1953 р. йому присуджено вчений ступінь доктора архітектури.

Відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 29 листопада 1956 р. № 1423 «Питання організації Академії будівництва і архітектури УРСР» було вирішено передати галузеві науково-дослідні заклади і виробничі підприємства до створеної Академії будівництва і архітектури УРСР. Академія архітектури УРСР перестала існувати. Тоді ж В.Г. Заболотного обрали дійсним членом Академії будівництва і архітектури УРСР та СРСР.

У 1957 р. В.Г. Заболотний очолив створений за його ініціативи відділ вивчення народної творчості і історії українського мистецтва при Президії Академії будівництва і архітектури УРСР. Завданням відділу було узагальнення багатовікового розвитку та висвітлення здобутків українського мистецтва, дослідження й видання наукових матеріалів. У цей час було видано серію альбомів за загальною назвою «Українське народне мистецтво», до якої ввійшли такі видання як «Декоративні тканини» (1956), «Тканини та вишивки» (1960), «Вбрання» (1961), «Різьба та розпис» (1962), «Різьблення та художній метал» (1962), «Живопис» (1967).

Ще у 1953 р. в Академії архітектури УРСР було задумано видати багатотомну історію українського мистецтва. В.Г. Заболотний був ініціатором і організатором створення цього видання, якому віддав свій багатий досвід та знання. За його життя було підготовлено авторський рукопис шеститомника з ілюстраціями. Ця праця вийшла друком протягом 1966-1970 рр., але вже після смерті В.Г. Заболотного. Видання високо оцінила громадськість, а український уряд у 1971 р. нагородив В.Г. Заболотного (посмертно) та інших найактивніших авторів видання Державною премією імені Т.Г. Шевченка.

У 1966 р. за загальною редакцією В.Г. Заболотного вийшли «Нариси з історії українського мистецтва», які в стислій формі мали ознайомити громадськість з історією українського образотворчого мистецтва.

3 серпня 1962 р. на 65-му році життя Володимира Гнатовича не стало. Його поховано на Байковому цвинтарі у м. Києві, на могилі встановлено пам"ятник, виготовлений за проектом архітекторів А.Ф. Ігнащенка та Р.П. Юхтовського, скульпторів Ф.А. Коцюбинського та О.А. Кузнєцова.

На увічнення пам"яті зодчого у м. Переяслав-Хмельницькому Київської обл. за рішенням уряду створено меморіальний музей архітектора та названо його ім"ям вулицю (1962). Музей організовано в родинному будинку, побудованому батьком зодчого за власним проектом у 1903 р. Цей будинок разом з особистими речами та частиною мистецької колекції зодчого подарувала місту Переяслав-Хмельницькому його дружина, Зінаїда Миколаївна.

В.Г. Заболотний був одним із фундаторів унікального книжкового зібрання – Наукової бібліотеки, заснованої у 1944 р. при Президії Української філії Академії архітектури СРСР (з 1993 р. – Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека). У 1998 р. за рішенням уряду бібліотеці присвоєно ім"я В.Г. Заболотного».

У Заболотнівських читаннях взяли участь представники Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» – В.М. Ткаченко, в.о. генерального директора, та Л.М. Набок, провідний науковий співробітник НІЕЗ «Переяслав».

В.М. Ткаченко у своєму виступі розповів про заходи, проведені до 110-річчя від дня народження В.Г. Заболотного у м. Переяслав-Хмельницький, про діяльність Музею академіка В.Г. Заболотного у м. Переяслав-Хмельницький та наукові плани Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» на найближчий період.

Л.М. Набок розкрила тему «Родина Заболотних – зберігачі і творці української культури». Вона, зокрема розповіла про родину Володимира Гнатовича, його батька й матір, сестру Варвару, які зробили значний внесок у розвиток української культури.

У Заболотнівських читаннях взяв участь В.І. Єжов, доктор архітектури, професор КНУБА, народний архітектор України, аспірант В.Г. Заболотного. «Спогади про учителя, наставника, президента» – таку тему розкрив Валентин Іванович. «О В.И. Заболотном хочу сказать, что это был талант, талант огромной емкости. Невозможно оценить словами его вклад в практику, в науку, в общественную деятельность.

Владимиром Игнатьевичем было создано сердце науки, которому он посвятил свою жизнь – Академия архитектуры УССР. При академии была создана аспирантура. Два года аспиранты повышали свою квалификацию, изучали рисунок, живопись. Сам В.И. Заболотный преподавал, вел предмет архитектурного проектирования. В аспирантуре также преподавала целая плеяда выдающихся педагогов: Е.И. Катонин, А.В. Добровольский, С. Ержаковский, А.А. Шовкуненко и др. Мы учились у великих мастеров, которые обучали нас творчеству. Через два года мы выполняли большую научную работу.

В.И. Заболотный очень любил работать со студентами, аспирантами. Владимир Игнатьевич ездил в Германию и привозил в огромном количестве книги знаменитых граверов, фолианты мастеров графики, и мы их изучали. Он нас, аспирантов, заставлял изучать по этим книгам рисунок, шрифт. Акцентировал наше внимание на работах великих мастеров и все время говорил об архитектурной композиции, он обожал Джованни Баттиста Пиранези, говорил, что это великий композитор в архитектуре. Если Владимир Игнатьевич говорил, чтобы мы шли в Научную библиотеку академии и работали с литературой, то обязательно проверял, были ли мы там. У меня в архиве хранится около двухсот работ Пиранези, которые я скопировал в библиотеке.

Владимир Игнатьевич создавал творческую обстановку в аспирантуре, он не пропускал ни единого часа лекций по архитектурному проектированию, и это при его загруженности президента академии, депутата.

Значение архитектора В.И. Заболотного не только в его творческом багаже, но и в том, что он создал мощное научное учреждение – Академию архитектуры УССР. В академии Владимиром Игнатьевичем были собраны величайшие мастера, которые составляли цвет архитектурной науки».

На заході було оприлюднено виступ Д.Г. Янка, першого заступника Голови правління Українського фонду культури, заслуженого діяча мистецтв України, члена-кореспондента Української академії архітектури, який працював з В.Г. Заболотним при підготовці шеститомного видання «Історія українського мистецтва». У виступі «Підготовка «Історії українського мистецтва» в 1950-х–1960-х рр.» розповідалося про роботу автора у Відділі українського мистецтва та народної творчості, створеному при Президії Академії будівництва і архітектури УРСР і очолюваному В.Г. Заболотним. Працівники цього Відділу й розпочали роботу з підготовки багатотомного видання «Історії українського мистецтва».

«Народжувалося це перше вагоме мистецьке видання дуже непросто і вийшло воно у світ, без перебільшення, завдяки авторитету, великій волі, наполегливості, амбітності, у кращому розумінні цього слова, добрим службовим зв"язкам однієї людини – В.Г. Заболотного.

На першопочатках велася робота зі збирання матеріалів та підготовки розширеної програми за хронологією і видами мистецтва (архітектура, живопис, графіка, скульптура, народно-декоративне мистецтво). Програми були опубліковані уже в 1956 р. і це мало велике значення, бо виявилося чимало проблем, які необхідно було досліджувати й обговорювати.

На одній з нарад у Відділі науки і культури ЦК КПУ, присвяченій цьому питанню, мені довелося бути присутнім. Учасники наради, практично, не обговорювали саме видання, а говорили про те, що це видання є непрофільним і непосильним для спеціалізованого Відділу Академії будівництва і архітектури УРСР, що його має здійснювати тільки профільний інститут Академії наук УРСР. Наголошено було, що саме такої думки дотримується секретар ЦК КПУ з питань ідеології А.Д. Скоба. Цим фактично справу різалося під корінь, а В.Г. Заболотного відсторонювалося від його дітища. Після аргументованих доказів В.Г. Заболотного, який довів, що вже досить багато зроблено, була висловлена рекомендація – здійснити стисле видання у двох книгах: одна – дореволюційне мистецтво, а друга – радянське мистецтво. Як не дивно було чути, але цю пропозицію підтримав Г.В. Головко, голова Спілки архітекторів УРСР, директор Науково-дослідного інституту теорії, історії та перспективних проблем архітектури. В.Г. Заболотний категорично з цим не погодився і нарада на цьому й закінчилася.

Через деякий час, підготувавши в типографії блоки всіх шести томів майбутньої «Історії українського мистецтва», з художнім оформленням і видрукуваними по декілька сторінок тексту та ілюстраціями, В.Г. Заболотний попросив мене віднести ці досить важкі книжки до Ради Міністрів УРСР. Разом ми піднялися ліфтом і зайшли до величезного кабінету, де господар уже чекав В.Г. Заболотного. Це був член Політбюро ЦК КПУ, перший заступник голови Ради Міністрів УРСР І.С. Сенін. Я розклав книги на столі і вийшов до приймальні. Потім нас запросили до кабінету уже разом з працівником апарату Ради Міністрів УРСР, архітектором Анатолієм Корнєєвим і доручили терміново підготувати коротку доповідну записку та проект постанови «Про видання «Історії українського мистецтва». Ми з А. Корнєєвим досить швидко підготували документ і занесли до І.С. Сеніна. Він впевнено й енергійно підписав доповідну, завізував проект постанови і доручив своїм службам піти до ЦК КПУ і взяти підпис А.Д. Скоби, прізвище якого стояло другим після І.С. Сеніна. По дорозі додому В.Г. Заболотний гарно говорив про І.С. Сеніна, про їх майже двогодинну розмову і завершив словами: «Слава Богу, що є ще людина, яка зрозуміла важливість і необхідність здійснення цього видання».

Незабаром вийшла така жадана постанова «Про видання «Історії українського мистецтва». Але, на превеликий жаль, Володимиру Гнатовичу Заболотному не судилося завершити справу, яку він розпочав і відстояв у нелегкій борні, поклавши на це багато своїх сил. Несподівано, 3 серпня 1962 р., у віці лише 64-х літ, його не стало.

За редакцією В.Г. Заболотного вийшла в світ книга стислого викладу з національного мистецтва – «Нариси з історії українського мистецтва» (1966), а багатотомне видання завершували вже інші.

Ці слова сказано заради того, аби хоч словом-спогадом віддати належне людині за її вельми добру справу, звершену в ім"я розвою нашої національної культури. А ще, можливо, приклад самовідданості й наполегливості В.Г. Заболотного знадобиться іншим, хто візьметься за нові видання з історії невичерпного чудового українського мистецтва».

У роботі П"ятих Заболотнівських читань взяла участь І.Ф. Тоцька, заслужений працівник культури України, яка виступила з темою «Академія архітектури УРСР і дослідження Софії Київської в 1940-х–1960-х рр.». Ірма Фантинівна у своєму виступі дала високу оцінку діяльності Академії архітектури УРСР і В.Г. Заболотного в дослідженні пам"яток в цілому і Софії Київської, зокрема, натурному вивченню архітектурних форм, будівельної історії пам"ятки, вивченню давніх розписів, звільнених від пилу та кіптяви, пізніших записів, дослідженню будівельних матеріалів, проведенню масштабних археологічних досліджень на території Софії Київської і в соборі.

«Перебування Софійського заповідника в складі Академії архітектури УРСР забезпечувало чітке планування робіт, залучення до їх проведення відповідних фахівців, постійний високопрофесійний контроль за роботами, розгляд питань Вченою радою академії, куди були залучені кращі українські архітектори і мистецтвознавці.

Розчистка мозаїк і фресок Софійського собору дала поштовх для інших досліджень: вивчення, розшифрування численних написів-графіті, що збереглися на фресках (цим дослідженням багато часу, починаючи з 1950-х рр., присвятив С.О. Висоцький); вивчення іконографії фрескових зображень (цим з 1950-х років почала займатися І. Головань); вивчення сюжетів і змісту розписів фресок башт (окремими композиціями займалися ще з 1950-х рр. О. Радченко, С. Висоцький, І. Тоцька) тощо. Вивчення Софії Київської продовжувалося і в подальші роки, триває і зараз. Проте це було б неможливим без тих реставраційних і дослідницьких робіт, які були проведені у повоєнні роки під егідою Академії архітектри УРСР і її першого президента В.Г. Заболотного».

З темою «В.Г. Заболотний і Київський державний художній інститут» виступив Л.В. Прибєга, проректор з наукової роботи НАОМА, професор, який розповів про педагогічну діяльність В.Г.Заболотного.

Студенти КНУБА, де протягом 1933-1941 рр. працював В.Г. Заболотний, вивчають творчість архітектора. Т.М. Ладан, кандидат архітектури, доцент кафедри основ архітектури та архітектурного проектування КНУБА, розповіла про це у своєму виступі «Вивчення творчості В.Г. Заболотного в навчальному процесі Київського національного університету будівництва і архітектури». Вона сказала: «Ще у середині 1940-х рр. провідний зодчий В.Г. Заболотний наголошував на тому, що утворити велику українську (радянську) архітектуру неможливо без повної творчої співдружності архітектури, скульптури, живопису та знань світової будівельної техніки. У «Нарисах з історії українського мистецтва», виданих за редакцією В.Г. Заболотного, вперше висвітлюється історія українського мистецтва у нерозривному зв"язку з культурою інших країн і народів.

На архітектурному факультеті КНУБА відзначається особливість педагогічної діяльності В.Г. Заболотного – викладача з архітектурного проектування, керівника дипломних проектів, наукового керівника аспірантів. Він намагався залучити учнів до реального проектування та будівництва (за керівництва В.Г. Заболотного за студентськими проектами побудовано павільйон та кінотеатр «Дніпро» в Піонерському парку), участі у конкурсах (конкурс на проекти монументів та пам"ятних знаків з нагоди 300-річчя возз"єднання України з Росією). Тому ім"я В.Г. Заболотного є, без сумніву, одним з провідних серед викладачів архітектурного факультету КНУБА».

На заході виступили учні В.Г. Заболотного, серед яких Є.Є. Водзинський, керівник сектора НДПІ містобудування, член ІСОМОS, який висвітлив тему «В.Г. Заболотний і сучасність». Євген Євгенович, зокрема сказав: «В.Г. Заболотний в своїй архітектурній діяльності був сучасним завжди і у всьому. Він відіграв визначну роль у створенні і діяльності Академії архітектури УРСР, яку і очолив. Академія була організована на найвищому науковому і творчому рівні, зібрала висококваліфікованих фахівців. А після припинення її діяльності стала основою створення низки значних і потужних галузевих науково-дослідних і проектних інститутів».

Спогадами про проектування пам"ятника В.Г. Заболотному, що встановлений на могилі на Байковому цвинтарі, поділився автор А.Ф. Ігнащенко, академік архітектури, заслужений діяч мистецтв України, який виступив з темою «Пам"ятник В.Г. Заболотному». Зокрема, він сказав: «После смерти В.И. Заболотного ЮНЕСКО был объявлен конкурс. На то время я был молодым архитектором, воспитанником И.Ю. Каракиса. Когда был объявлен конкурс, я успеха не ожидал. Мои скульпторы, очень интеллигентные люди – А. Кузнецов, Ф. Коцюбинский, спасли мой проект. Н.Б. Чмутина и В.И. Лазаренко утвердили мой проект. О результатах конкурса мне сообщил А. Мелецкий, который встретил меня в Доме архитектора такими словами: «Ты Игнащенко? Поздравляю тебя. Я впервые проиграл конкурс. Ты сделал такой сундук, которым Заболотный был при жизни». «Сундук», создавший Академию архитектуры, воспитавший прекрасных учеников, создавший библиотеку, спроектировавший и построивший прекрасные здания. Памятник В.И. Заболотному вошел в рейтинг ЮНЕСКО, как лучшая монументальная работа».

Підбиваючи підсумки заходу, необхідно підкреслити, що В.Г. Заболотний був великим патріотом України, українського мистецтва, української архітектури. Варто згадати слова ще одного українського патріота, кандидата архітектури, професора В.В. Чепелика, який так сказав про свого учителя: «Мистець великого творчого дiапазону, архiтектор i художник, органiзатор i керiвник, добра i надзвичайно чуйна людина, вiн уособлював все те лiпше, що тiльки могло виявлятися в ту зовсiм непросту, суперечливу добу в архiтектурi i мистецтвi України, надихаючи своїх товаришiв i учнiв на кращi творчi звершення, спрямованi на слугування власному народовi, який вiн любив щиро, незрадливо i полум"яно. Пам"ять про нього живе в середовищi усiх справжнiх мистцiв нашої землi, його учнiв i шанувальникiв».

Прочитано: 3799 раз
Дополнительно на данную тему:
Заболотнівські читання-2002
Четверті Заболотнівські читання “Архітектурна і будівельна книга в Україні”
Треті Заболотнівські читання
Другі Заболотнівські читання
Перші Заболотнівські читання « Архітектурна і будівельна книга в Україні»
Шості Заболотнівські читання «Архітектурна і будівельна книга в Україні»
Сьомі Заболотнівські читання «Архітектурна і будівельна книга в Україні»
Восьмі Заболотнівські читання «Архітектурна та будівельна книга в Україні»
Дев”яті Заболотнівські читання «Архітектурна та будівельна книга в Україні» Тема засідання: «Роль особистості в архітектурі України: Бекетов Олексій Миколайович (1862–1941)»
Десяті Заболотнівські читання «Архітектурна та будівельна книга в Україні»

Назад | Начало | Наверх

 Віртуальна довідка

 


 Пошук



вислів
будь-яке слово





Державна наукова архiтектурно-будiвельна бiблiотека iмені В.Г. Заболотного
знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Перемоги 50 (м. "Шулявська").
Тел.: (044) 456-01-72

PHP-Nuke Copyright © 2005 by Francisco Burzi. This is free software, and you may redistribute it under the GPL. PHP-Nuke comes with absolutely no warranty, for details, see the license.
Відкриття сторінки: 0.16 секунди
Державна наукова ахітектурно-будівельна бібліотека ім. В.Г. Заболотного.
НазваУточнювання
PHP-Nuke Platform by u$peh -- //