Вінницька область утворена 27 лютого 1932 р. Адміністративний центр - м. Вінниця.
Розташована у центральній частині України. Територія області знаходиться у межах Подільської і Придніпровської височин, що становлять собою хвилясту лесову рівнину (абсолютні висоти 200-362 м), нахилену в південно-східному напрямку. Рівнина поцяткована численними глибоко врізаними (до 60-130 м) долинами великих рік Дністра, Південного Бугу та їхніми численними притоками.
Клімат помірно континентальний, з м'якою зимою (середня температура січня -5оС) і теплим вологим літом (середня температура липня +19оС). Кількість опадів, три чверті яких припадає на літній період, становить 480-590 мм на рік.
Станом на 01.01.2012 р. до Вінницької області входило 27 районів, 18 міст, 29 селищ і 1466 сіл. Населення області налічувало 1634,2 тис. осіб, у т. ч. міське населення становило 815,8 тис. осіб, сільське - 818,4 тис. осіб, що свідчить про практично рівномірне розселення міського і сільського населення.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. № 878 до Списку історичних населених місць України включено 13 міст Вінницької області: Вінниця, Бар, Бершадь, Гайсин, Жмеринка, Іллінці, Могилів-Подільський, Немирів, Погребище, Тульчин, Хмільник, Шаргород, Ямпіль.
У Вінницькій області на державному обліку перебуває 1434 пам'ятки археології, з них 14 - національного значення; 1798 пам'яток історії, з них 5 - національного значення; 640 пам'яток архітектури та містобудування, з них 167 - національного значення; 201 пам'ятка монументального мистецтва, з них 3 - національного значення.
На території Вінницької області збереглися давньослов'янські печерні храми, різностильові (у т.ч. оборонні) православні, католицькі, іудейські культові споруди XVI-ХХ ст. Від фортечних будівель, яких тут була значна кількість, до наших днів збереглися перебудовані фрагменти (вежі, мури) та залишки земляних валів і ровів. Громадські споруди представлені різноманітними і численними палацами та садибними будівлями, адміністративними будинками, парковими спорудами і пам'ятками XVIII-ХХ ст.
Місто Калинівка Вінницької області
Місто Калинівка Вінницької області - районний центр, розташований на р. Жерді (притока Десни, басейн Південного Бугу) за 26 км від обласного центру м. Вінниці та 217 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (05.12.2001) кількість його мешканців становила 19848 осіб.
Одна із версій походження назви - від калини, якої, нібито, колись
було багато у цій місцевості. Згідно з історичними джерелами, топонім
походить від прізвища польського магната Калиновського, який після
укладання Люблінської унії (1569 р.) загарбав тутешні землі. Місто
засноване в першій половині XVIII ст. У 1774 р. тут було 44 двори, а
кількість мешканців становила 143 особи. У поселенні було відкрито
пивоварню, винокурню і млин. У 1860-х рр. маєтком володів німець Л. Вальков. Тоді в Калинівці було 187 дворів. У 1871 р. через Калинівку пролягла залізниця Київ-Одеса. У 1880-х рр. у містечку нараховувалося близько 20 різних ремесел. У
роки Першої світової (1914-1918 рр.) і Громадянської (1918-1920 рр.)
воєн у містечку неодноразово змінювалася влада. У результаті воєнних дій
у червні 1920 р. у Калинівці встановлено радянську владу. У 1923 р. Калинівка стала центром однойменного району. У
роки Другої світової війни містечко було окуповане
німецько-фашистськими загарбниками в період з 22 липня 1941 р. до 14
березня 1944 р. Під час окупації на території Калинівки діяли підпільні
групи. До кінця 1944 р. було відновлено роботу шкіл, бібліотек,
клубів, кінотеатру, пошти й телеграфу. Згодом місцеві паротягоремонтні
майстерні були реконструйовані й перетворені на завод. У 1970-х рр.
Калинівка було одним із великих селищ міського типу в області з добре
розвинутим промисловим господарством. Тут працювали машинобудівний і
ремонтний заводи. Діяли Палац культури, районний Будинок культури,
бібліотеки тощо. Наприкінці ХХ ст. у Калинівці працювали виробниче
об"єднання «Харчомаш», ремонтно-механічний завод, завод
експериментальних деревинних матеріалів і завод з фракціювання олії та
жирів, молочний і консервний заводи, фабрика «Подолянка» Вінницького
об"єднання «Зоря».
Список використаної літератури: 1. Калинівка
// Географічна енциклопедія України. В 3 т. / редкол.: О. М. Маринич
[та ін.]. - К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. - Т. 2. - С. 90. -
Бібліогр. в кінці ст. 2. Калинівка // Міста України : інформ.-стат. довід. / впорядкув. О. Панасенко. - К. : АВК-Росток, 2007. - С. 48. 3.
Кругляк Ю.М. Ім"я вашого міста : походження назв міст і селищ міськ.
типу Укр. РСР / Ю. М. Кругляк. - К. : Наук. думка, 1978. - 151 с. -
Бібліогр.: с. 148-151. 4. Пам"ятні місця Вінничини : путівник / Н. С.
Квєтний [та ін.] ; під ред. А. Ф. Олійник. - 2-ге доповн. вид. - Одеса :
Маяк, 1968. - 127 с. : іл.
Державна наукова архiтектурно-будiвельна бiблiотека iмені В.Г. Заболотного знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 50 (м. "Шулявська").
Тел.: (044) 456-01-72