Вінницька область утворена 27 лютого 1932 р. Адміністративний центр - м. Вінниця.
Розташована у центральній частині України. Територія області знаходиться у межах Подільської і Придніпровської височин, що становлять собою хвилясту лесову рівнину (абсолютні висоти 200-362 м), нахилену в південно-східному напрямку. Рівнина поцяткована численними глибоко врізаними (до 60-130 м) долинами великих рік Дністра, Південного Бугу та їхніми численними притоками.
Клімат помірно континентальний, з м'якою зимою (середня температура січня -5оС) і теплим вологим літом (середня температура липня +19оС). Кількість опадів, три чверті яких припадає на літній період, становить 480-590 мм на рік.
Станом на 01.01.2012 р. до Вінницької області входило 27 районів, 18 міст, 29 селищ і 1466 сіл. Населення області налічувало 1634,2 тис. осіб, у т. ч. міське населення становило 815,8 тис. осіб, сільське - 818,4 тис. осіб, що свідчить про практично рівномірне розселення міського і сільського населення.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. № 878 до Списку історичних населених місць України включено 13 міст Вінницької області: Вінниця, Бар, Бершадь, Гайсин, Жмеринка, Іллінці, Могилів-Подільський, Немирів, Погребище, Тульчин, Хмільник, Шаргород, Ямпіль.
У Вінницькій області на державному обліку перебуває 1434 пам'ятки археології, з них 14 - національного значення; 1798 пам'яток історії, з них 5 - національного значення; 640 пам'яток архітектури та містобудування, з них 167 - національного значення; 201 пам'ятка монументального мистецтва, з них 3 - національного значення.
На території Вінницької області збереглися давньослов'янські печерні храми, різностильові (у т.ч. оборонні) православні, католицькі, іудейські культові споруди XVI-ХХ ст. Від фортечних будівель, яких тут була значна кількість, до наших днів збереглися перебудовані фрагменти (вежі, мури) та залишки земляних валів і ровів. Громадські споруди представлені різноманітними і численними палацами та садибними будівлями, адміністративними будинками, парковими спорудами і пам'ятками XVIII-ХХ ст.
Місто Козятин Вінницької області
Місто Козятин Вінницької області - місто обласного значення, районний центр Вінницької області. Розташоване у верхів"ї р. Гуйви (притока Тетерева, басейн Дніпра) за 73 км від обласного центру м. Вінниці та 176 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 26121 особу.
За легендою, назва походить від слів «коза» й «тин». Є версія, за
якою топонім виник у зв"язку з козачою заставою на торговельному шляху.
Ймовірно, назва походить від давнього власного імені на зразок Путята,
Гостята (нині трапляються такі прізвища). Місто виникло у зв"язку з
будівництвом Києво-Балтської (Одеської) залізниці. У липні 1870 р.
закінчено прокладання ділянки від станції Козятин до Бердичева.
Одночасно виникло робітниче селище Козятин, яке 7 липня 1874 р.
віднесено до категорії містечок Бердичівського повіту Київської
губернії. На початку 1880-х рр. у містечку було 76 дворів. Протягом
1888-1890 рр. у Козятині розширено станцію, споруджено новий вокзал
(архітектор В. І. Куликовський). У 1890-х рр. Козятин став великою
станцією. У роки Першої світової (1914-1918 рр.) і Громадянської
(1918-1920 рр.) воєн у місті неодноразово змінювалася влада. У
результаті воєнних дій у червні 1920 р. Козятин перейшов під радянську
владу. У 1923 р. Козятин став районним центром, було розширено межі
міста. У 1925 р. тут було 887 будинків, кількість мешканців становила 11
193 особи. У 1920-1930-х рр. у містечку збудовано птахокомбінат, теплову електростанцію, хлібозавод тощо. У 1939 р. кількість населення становила близько 20000 чоловік. У
роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими
загарбниками в період з 14 липня 1941 р. до 28 грудня 1943 р. У 1944 р. було відновлено роботу птахокомбінату, відбудовувався Козятинський залізничний вузол. Протягом 1950-х рр. у місті споруджено цегельно-черепичний завод, промкомбінат, районний харчокомбінат, маслозавод. У
1970-х рр. у Козятині також працювали 2 комбінати побутового
обслуговування населення, птахокомбінат тощо. Діяли районний Будинок
культури, залізничний клуб ім. братів Валдаєвих, районна, міська та
дитяча бібліотеки тощо. Наприкінці ХХ ст. у Козятині працювали
підприємства залізничного транспорту, птахо- і хлібокомбінати, завод
сухого знежиреного молока, хлібний і комбікормовий заводи, швейна
фабрика, промкомбінат.
Список використаної літератури: 1. Бестужева Л. Козятин : путівник / Л. Бестужева, П. Ткаченко. - Одеса : Маяк, 1979. - 38, 8 с. : іл. 2.
Козятин // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / редкол.: О. М.
Маринич [та ін.]. - К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. - Т. 2 : З-О. - С.
179. - Бібліогр. в кінці ст. 3. Козятин // Міста України : інформ.-стат. довід. / впорядкув. О. Панасенко. - К. : АВК-Росток, 2007. - С. 54. 4.
Кругляк Ю.М. Ім"я вашого міста : походження назв міст і селищ міськ.
типу Укр. РСР / Ю. М. Кругляк. - К. : Наук. думка, 1978. - 151 с. -
Бібліогр.: с. 148-151.
Державна наукова архiтектурно-будiвельна бiблiотека iмені В.Г. Заболотного знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 50 (м. "Шулявська").
Тел.: (044) 456-01-72