У сучасних межах Донецька область утворена 3 червня 1938 р. (у 1938-1961 рр. - Сталінська), коли з її складу відокремили Ворошиловградську (нині Луганська) область. Адміністративний центр області - м. Донецьк.
Розташована на південному сході Україні. Рельєф області переважно рівнинний (висота до 200 м), розчленований ярами і балками. На північному сході знаходиться Донецький кряж висотою до 367 м. На заході кряж переходить у Придніпровську низовину, а на півдні - в Приазовську низовину. На півдні - вузька смуга Причорноморської низовини, яка уступами обривається до Азовського моря. Характерною особливістю рельєфу Донецької області є наявність форм антропогенного походження - териконів, кар'єрів тощо.
Клімат області континентальний, з посушливо-суховійними явищами. Середня температура січня від -5 до -8оС, липня - від +21 до +23оС). Кількість опадів становить 500 мм на рік.
Відповідно до статистичних даних станом на 01.01.2012 р. до Донецької області входило 18 районів, 52 міста, 131 селище і 1118 сіл. Населення області налічувало 4403,2 тис. осіб, у т. ч. міське населення становило 3987,4 тис. осіб, сільське - 415,8 тис. осіб.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. № 878 до Списку історичних населених місць України включено 8 міст Донецької області: Донецьк, Артемівськ, Горлівка, Краматорськ, Макіївка, Маріуполь, Слов'яногірськ, Слов'янськ.
На території Донецької області знаходиться 13 пам'яток архітектури національного значення.
Місто Маріуполь Донецької області
Місто Маріуполь (з 1948 до 1990 рр. - Жданов) Донецької області - місто обласного значення, районний центр, розташований біля впадіння р. Кальміусу в Азовське море за 109 км від обласного центру м. Донецька та 722 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 488462 особи.
У 1780 р. на території сучасного міста оселилися греки, вихідці з Криму. Своє поселення вони назвали на честь одного із районів Бахчисарая – Маріамполем. Згодом Маріампіль («місто Марії») змінило назву на Маріуполь. У 1948 р. його перейменовано на Жданов на честь комуністичного діяча А. О. Жданова – уродженця міста. У XVI–XVII ст. на місці сучасного Маріуполя існувало поселення селян-утікачів. На початку XVI ст. на правому березі гирла р. Кальміусу запорожці побудували фортецю Кальміус – захист від набігів кримських і ногайських татар. У 1611 р. вона стала центром паланки. Після ліквідації Запорізької Січі в 1775 р. паланку було перетворено на Кальміуський повіт Азовської губернії, а фортецю стали називати містом Павловськом. Після переселення сюди греків у 1780 р. місто було перейменовано на Маріуполь. У 1784 р. Маріуполь став повітовим містом Катеринославського намісництва, з 1796 р. – Новоросійської, а з 1802 р. – Катеринославської губерній. У 1826 р. в місті мешкало 2998 осіб. Тут були поширені ремесла: вичинка шкіри, виробництво сідел та іншої збруї, килимарство, шиття, гаптування золотом. Наприкінці 1820-х рр. у Маріуполі споруджено цегляний і черепичний заводи, на початку 1830-х рр. – макаронну фабрику, в 1850-х рр. – шкіряний і свічковий заводи. Через місто проходив поштовий тракт Катеринослав – Кавказ. У 1869–1893 рр. у Маріуполі діяли п"ять початкових шкіл, чоловічі і жіноча гімназії. У 1870 р. почала роботу друкарня. У 1874 р. відкрито лікарню, у 1890 р. – ще одну. У 1882 р. у місті було збудовано перший млин. У 1886 р. почали роботу пивоварний і чавуноливарний механічний заводи. У 1882 р. до міста прокладено залізницю. У 1886–1889 рр. велося будівництво торговельного порту. Влітку 1896 р. французькі банкіри, які заснували Нікополь-Маріупольське гірничо-металургійне товариство, заклали біля Маріуполя, поблизу станції Сартана, металургійний завод «Нікополь». У лютому 1897 р. ввели в експлуатацію трубозварювальний стан, згодом – листопрокатний, мартенівські й доменні печі. У 1899 р. бельгійська акціонерна компанія «Російський Провіданс» спорудила новий металургійний завод «Провіданс». Згодом у місті створені підприємства будівельних матеріалів, металообробки, легкої промисловості. У 1910 р. в Маріуполі споруджено насосну станцію, водонапірну вежу, прокладено водогін. Наприкінці 1917 р. в місті встановлено радянську владу. Навесні – восени 1918 р. Маріуполь окупований австро-німецькими військами. В листопаді 1918 р. місто захопили білогвардійці. У грудні 1918 р. Маріуполем заволоділи англо-французькі війська. Протягом весни 1919 р. – початку 1920 р. містом володіли денікінці. 4 січня 1920 р. у місті знову встановлено радянську владу. У 1920 р. створено педагогічний інститут, у 1927 р. відкрито педагогічний і металургійний технікуми, у 1929 р. – металургійний інститут. У 1921 р. відкрито краєзнавчий музей. У 1920-х рр. у Маріуполі працювали порт, електростанція, залізничний вузол, дрібні підприємства, театр, цирк, кінотеатри. З 1930 р. Маріуполь став містом республіканського підпорядкування, з 1932 р. – обласного підпорядкування Донецької обл. У 1930-х рр. у місті працював державний театр «Червоний шлях», режисером якого в 1931–1932 рр. був народний артист УРСР Б. Б. Лучицький. Діяли також російський драматичний театр, грецький театр, дитячий театр. У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 8 жовтня 1941 р. до 10 вересня 1943 р. Під час окупації на території міста діяли підпільні групи. Внаслідок воєнних дій було зруйновано всі промислові підприємства, порт, залізничний вузол, водосховища, водопровідну й каналізаційну мережі, трамвайну колію, мости через річки, 32% житлового фонду. У післявоєнні роки створено нові водопровідну й каналізаційну мережі. На р. Кальчику для постачання місту питної води споруджено водосховище. У 1960-х рр. основою промисловості Жданова була металургія. Серед промислових підприємств також були підприємства з машинобудування, металообробки, коксохімії та легкої промисловості. Крім того, Жданов був портовим містом. У ньому розташовувався судноремонтний завод, рибоконсервний комбінат, сітков"язальна фабрика. У місті працювала філія Одеського інституту морського транспорту, діяло шість палаців культури, 16 клубів. Наприкінці ХХ ст. Маріуполь був значним центром металургійної і машинобудівної промисловості, центром Маріупольського промислового вузла. Основними підприємствами були металургійні комбінати «Азовсталь» та ім. Ілліча, виробниче об"єднання «Маріупольважмаш». Крім того, у місті працювали коксохімічний завод, завод металоконструкцій, технологічного устаткування медичної промисловості, графітовий, прокатно-штампувальний, «Електропобутприлад», судноремонтний заводи тощо, підприємства харчової і легкої промисловості, виробництва будівельних матеріалів. Діяли обласний російсько-драматичний театр, чотири санаторно-курортні заклади, Маріупольський краєзнавчий музей тощо. На території Маріуполя в 1930 р. було досліджено Маріупольський могильник – пам"ятку доби неоліту. В ньому знайдено 122 поховання, де зберігалися знаряддя праці (крем"яні ножі, скребки, наконечники списів і стріл), кам"яні булави та багато різноманітних прикрас: кістяні буси, намисто з черепашок і зубів тварин, кістяні фігури биків, пластинки з кабанячих іклів. Виявлено також рештки поселення та 25 поховань доби бронзи і одне – доби міді.
Список використаної літератури: 1. Гербы городов, губерний, областей и посадов Российской Империи, внесенные в Полное собрание законов с 1649 по 1900 год / сост. П. П. фонВинклер. – Репр. изд. – М. : Планета, 1990. – 223 с. : ил. 2. Грушевський Д. М. Жданов – місто обласного підпорядкування / Д. М. Грушевський // Історія міст і сіл Української РСР. В 26 т. / Інт історії АН УРСР. – К., 1970. – Донецька область. – С. 391414 : фот. 3. Донецька область // 500 чарівних куточків України, які варто відвідати : путівник / уклад.: Т. І. Лагунова, Ю. Ю. Кашуба. – Х., 2007. – С. 7684 : іл. 4. Маріуполь // Міста України : інформ.стат. довід. – К., 2007. – С. 66. 5. Мариуполь // Вся Украина : путеводитель / А. С. Ивченко. – К., 2005. – С. 507509 : фот.
Державна наукова архiтектурно-будiвельна бiблiотека iмені В.Г. Заболотного знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 50 (м. "Шулявська").
Тел.: (044) 456-01-72
Місто Маріуполь (з 1948 до 1990 рр. - Жданов) Донецької області - місто обласного значення, районний центр, розташований біля впадіння р. Кальміусу в Азовське море за 109 км від обласного центру м. Донецька та 722 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 488462 особи.
Згодом Маріампіль («місто Марії») змінило назву на Маріуполь. У 1948 р. його перейменовано на Жданов на честь комуністичного діяча А. О. Жданова – уродженця міста.
У 1784 р. Маріуполь став повітовим містом Катеринославського намісництва, з 1796 р. – Новоросійської, а з 1802 р. – Катеринославської губерній.
й заводи.
1919 р. – початку 1920 р. містом володіли денікінці. 4 січня 1920 р. у місті знову встановлено радянську владу.
трамвайну колію, мости через річки, 32% житлового фонду. У післявоєнні роки створено нові водопровідну й каналізаційну мережі. На р. Кальчику для постачання місту питної води споруджено водосховище.
сітков"язальна фабрика. У місті працювала філія Одеського інституту морського транспорту, діяло шість палаців культури, 16 клубів.
