Бібліографічні покажчики

Бюлетень "Будівництво, архітектура та житлово-комунальне господарство"

Бюлетень "Нові надходження до фондів ДНАББ ім. В.Г. Заболотного

Інформаційно-аналітичний огляд діяльності бібліотеки

Бібліотечні рубрики

Місто Новоукраїнка (до 1764 р. - фортеця Павлівська, до 1773 р. - Новопавлівськ, до 1830 р. - посад Павлівський) Кіровоградської області - районний центр, розташований на р. Чорний Ташлик за 67 км від обласного центру м. Кропивницького та 283 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 19353 особи.

Виникло як шанець Павлівський. Після ліквідації прикордонних фортець тут виникло поселення Новопавлівка. Згодом, після розташування тут Новоукраїнського військовопоселенського полку, почало зватися Новоукраїнкою.
У XVIII ст. в цій місцевості були зимівники запорізький козаків. У другій половині XVIII ст. для зміцнення південних кордонів царський уряд створив тут укріплення й фортеці. У 1754 р. біля злиття річок Помічної і Грузької з Чорним Ташликом засновано фортецю Павлівськ, навколо якої виник населений пункт. Фортеця мала два укріплення: перше - чотирикутної форми, на підвищенні між річками Грузькою і Помічною при їх впадінні у Чорний Ташлик, оточене майданом, за яким з двох боків лежало поселення з вузькими вуличками; друге - Чорноташлицьке - розташоване на протилежному березі Чорного Ташлику.
У 1769 р. татари зруйнували Новопавлівськ. У 1773 р. її відбудовано й названо посадом Павлівським.
У 1821 р. Павлівськ передано у відомство 3-ї Української уланської дивізії. Тут розмістився штаб 1-го Українського полку, у зв"язку з чим у 1830 р. посад перейменували на Новоукраїнку.
У 1859 р. Новоукраїнка увійшла до складу Єлизаветградського повіту Херсонської губернії.
У 1869 р. збудовано залізничну станцію Новоукраїнка на залізниці Одеса-Кременчук.
У другій половині ХІХ ст. в Новоукраїнці виникли майстерні з виготовлення і ремонту сільськогосподарських знарядь, млини, крупорушки, олійні, кустарні майстерні для пошиття одягу, взуття тощо. Наприкінці 1890-х рр. тут працювало шість водяних млинів, 48 вітряків, 15 кузень, винокурний і цегельний заводи та ін.
Внаслідок воєнних дій часів Громадянської війни 1917-1920 рр. у селищі встановлено радянську владу.
У 1923 р. Новоукраїнка стала центром району.
У 1925-1927 рр. у місті працювало 28 млинів, 10 крупорушок, сім олійниць, молочний завод, цегельний завод та інші підприємства.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 2 серпня 1941 р. до 17 березня 1944 р.
У 1944 р. створено будівельно-монтажне управління, побутовий комбінат, промислові артілі «Перемога», «Червоний Жовтень», «Перше серпня», цехи маслозаводу та ін.
У 1970-х рр. у місті працювали цукровий, щебеневий і цегельний заводи, маслозавод, харчокомбінат, промисловий і побутовий комбінати, меблева фабрика, автопідприємство, комбінат хлібопродуктів, лісо розсадницький радгосп, гранітні кар"єри тощо. Діяли вісім клубів, чотири будинки культури, палац культури, вісім бібліотек та ін.
Наприкінці ХХ ст. у місті працювали цукровий, сироробний, два щебеневі, цегельний заводи, завод продовольчих товарів, завод залізобетонних виробів, комбінат хлібопродуктів, меблева фабрика. Діяв музей історії району.
На території міста було виявлено кам"яні знаряддя праці доби неоліту. (IV тисячоліття до н.е.).

Список використаної літератури:
1. Катана Г.К. Мала Виска / Г. К. Катана, В. О. Цись // Історія міст і сіл Української РСР. [В 26 т.] / Ін-т історії АН УРСР. - К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1972. - Кіровоградська область. - С. 384-394 : іл., фот.
2. Коваль А.П. Знайомі незнайомці : походження назв поселень України / А. П. Коваль. - К. : Либідь, 2001. - 302 с : іл.
3. Мала Виска // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / відп. ред. О. М. Маринич. - К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. - Т. 2. - С. 317.
4. Мала Виска // Міста України : інформ.-стат. довід. - К. : АВК-Росток, 2007. - С. 65.