Харківська область утворена 27 лютого 1932 р. Адміністративний центр - м. Харків.
Розташована на сході України в межах Придніпровської низовини та Середньоруської височини. Рельєф у більшій частині області рівнинний. Харківська область знаходиться в зонах лісостепу та степу. Луки та кущі займають 11% території області, знаходяться вони переважно у річищах річок. Степові райони характеризуються рівнинним ландшафтом, іноді зустрічаються глибокі ярі. Тут збудовано 57 водосховищ і 2 538 ставків. Місцевість у межиріччях хвиляста, з пологими підйомами та спусками.
Клімат помірно континентальний. Середня температура січня -7,0оС, середня температура липня +21,0оС. Річна кількість опадів складає 500 мм на рік.
Станом на 01.01.2012 р. до Харківської області входило 27 районів, 17 міст, 61 селище і 1680 сіл. Населення області налічувало 2742,2 тис. осіб, у т. ч. міське населення становило 2197,2 тис. осіб, сільське - 545,0 тис. осіб.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. № 878 до Списку історичних населених місць України включено 12 міст Харківської області: Харків, Балаклія, Богодухів, Валки, Вовчанськ, Зміїв, Ізюм, Красноград, Куп'янськ, Люботин, Мерефа, Чугуїв.
У Харківській області на державному обліку перебуває 73 пам'ятки архітектури та містобудування національного значення, 10 пам'яток історії, 14 пам'яток археології, 2 історико-культурні заповідники.
Місто Лозова Харківської області
Місто Лозова Харківської області - районний центр, розташований на р. Лозовій за 153 км від обласного центру - м. Харкова та 505 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (05.12.2001) кількість його мешканців становила 64627 осіб.
Назву місто запозичило від назви р. Лозової, на якій воно розташоване. Гідронім пов"язують з лозою, що колись росла на берегах річки. Поселення виникло наприкінці 1960-х рр. у зв"язку з будівництвом Курсько-Харково-Азовської залізниці. Водночас з її будівництвом у 1868 р. розпочалися роботи зі спорудження залізничної станції. З"явилися землянки будівельників, крамниці, харчевні. Станцію з невеликим вокзалом назвали Лозовою. Поблизу станції засновано селище. У 1973 р. розпочалося будівництво залізниці від Лозової до Севастополя, а в 1875 р. Лозово-Севастопольська залізниця здана в експлуатацію. У 1890-х рр. Лозова складалася з двох частин: Заріднівська й Авилівська. У першій частині селилися купці й торговці. Тут зводилися двоповерхові кам"яні будинки, крамниці, прокладалися дерев"яні тротуари. В Авилівській оселялися залізничники. У 1891 р. у містечку збудували цегляний вокзал. З 1902 р. внаслідок введення в експлуатацію залізничної лінії Лозова – Полтава в селищі починається зростання розвитку економіки. Воно стає залізничним вузлом. У Лозовій розвивається торгівля. На початку ХХ ст. у селищі споруджено вальцові млини, дві олійниці, цегельний завод, завод фруктових вод, дві кондитерські, великі зсипні пункти хліба. Наприкінці 1917 р. у Лозовій встановлено радянську владу. У 1918–1920 рр. селищем намагалися заволодіти петлюрівські й денікінські війська. У 1926 р. до Лозової із Панютиного перевели паровозне й вагонне депо. На залізничному вузлі збудовано дві електростанції. У цей час тут працювали млини, олійниці, крамниці. Будуються обозний завод, два заводи безалкогольних напої, хлібопекарня, пошив очні майстерні. У цьому ж році Лозівський район було передано до Харківського округу. У серпні 1928 р. Лозову віднесено до категорії міст. У 1930-х рр. в місті відкрито Будинок культури, три кінотеатри, два клуби, кілька бібліотек. Під час Другої світової війни Лозова була окупована німецько-фашистськими загарбниками двічі: в період з 11 жовтня 1941 р. до 29 січня 1942 р. і з 22 травня 1942 р. до 11 лютого 1943 р. У часи окупації на території району діяли партизанські загони. У післявоєнний період розпочалася відбудова промислових підприємств, зокрема, райпромкомбінат, райхарчпромкомбінат та ін. У 1947 р. розпочалося будівництво електроцентралі й відновлено залізничний вузол. У 1960-х рр. у Лозовій діяли м"ясокомбінат, автопарк, авторемонтний і ремонтний заводи, автотранспортна колона № 5; дві лікарні, дві поліклініки, два диспансери; Будинок культури, Будинок піонерів, клуб залізничників тощо.
Список використаної літератури: 1. Гараган П.А. Лозова / П. А. Гараган, Є. В. Шачнєва // Історія міст і сіл Української РСР. В 26 т. / редкол.: М. А. Сіроштан (голова), В. М. Селіванов, К. К. Шиян [та ін.]. К., 1967. Харківська область. С. 722738 : іл. 2. Івченко А. Міста України : довідник / А. Івченко. К. : Картографія, 1999. 135 с. : табл. (Україна на межі тисячоліть). 3. Лозова // Міста України : інформ.стат. довід. / впорядкування О. Панасенко. К. : АВКРосток, 2007. С. 62. – (Корисний довідник, ISBN 9789669678409). 4. Лозова // Украинская советская энциклопедия / редкол.: О. К. Антонов [и др.]. К., 1981. Т. 6. С. 140. 5. Лозова // УСЕ: Універсальний словникенциклопедія / ред. рада М. Попович (голова) та ін. 3тє вид., переробл. і доповн. К., 2003. С. 715.
Державна наукова архiтектурно-будiвельна бiблiотека iмені В.Г. Заболотного знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 50 (м. "Шулявська").
Тел.: (044) 456-01-72