Бібліографічні покажчики

Бюлетень "Будівництво, архітектура та житлово-комунальне господарство"

Бюлетень "Нові надходження до фондів ДНАББ ім. В.Г. Заболотного

Інформаційно-аналітичний огляд діяльності бібліотеки

Бібліотечні рубрики

Місто Бахмут Донецької області - місто обласного підпорядкування, районний центр однойменного району, розташоване на р. Бахмут (притока р. Сіверського Дінця) за 79 км від обласного центру м. Донецька та 657 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 82916 осіб.

Першу назву місто, на думку Д. Яворницького, отримало від назви р. Бахмут, назва якої може походити від слова Махмуд чи Магомет («гідний слави). Можливо, що назва річки походить від слова «бахмат» - «малоросла міцна конячка». У 1924 р. під час відкриття пам"ятника Артемові мешканці звернулися до радянського уряду через прибулого до Бахмута Г. Петровського з проханням перейменувати місто в Артемівськ.
У одному з письмових джерел («Росписи донецьких сторож»), датованому 1571 р., говориться про те, що засновується «6-та сторожа Бахмутська - гирло Чорного Жеребця». Саме наприкінці XVI ст. російський уряд формував на південній околиці держави оборонні пункти, з яких часто-густо виростали міста-фортеці. Бахмутська фортеця була най південнішою в Російській державі.
Наприкінці XVII ст. козак Ізюмського полку І. Бірюков (мешканець Тора - сусіднього поселення солеварів) виявив поблизу р. Бахмут багаті поклади солі й заснував тут укріплену слобідку. У 1701 р. Петро І наказав збудувати на Бахмутці дерев"яну фортецю, а слободу перейменувати на місто Бахмут.
У 1703 р. у Бахмуті було 49 дворів, 48 куренів і землянок, 27 солеварних колодязів, мешкало 170 осіб. У цьому ж році Петро І наказав навколо бахмата побудувати укріплення.
У 1704 р. царський уряд запровадив монополію на сіль, забороняючи добувати її без дозволу, що призвело до повстання, внаслідок якого у 1705 р. Бахмутські соляні варниці були розорені й спалені.
Поступово зростало незадоволення населення імперською владою, що вилилось у масові повстання. У 1708 р. повстанці загони, очолювані отаманом С. Драним, спільно з загонами запорозьких козаків, зазнали поразки від військ Російської імперії. Бахмут був вщент зруйнований.
У 1736 р. фортецю відбудували й укріпили.
У 1770 р. у Бахмуті створено магістрат - орган міського самоврядування з міським головою на чолі. Основним заняттям мешканців залишалося солеваріння.
У 1782 р. бахмутські промисли за розпорядженням Г. Потьомкіна були закриті через думку про те, що захоплений Російською імперією Крим здатний забезпечити державу сіллю, отриманою із морської води.
У другій половині XVIII ст. Бахмут входив до складу Новоросійської губернії, з 1783 р. як центр повіту - до Катеринославського намісництва, згодом - Катеринославської губернії.
У 1825 р. у містечку мешкало 4 215 осіб, у 1841 р. - 6 394 особи.
З 1854 р. у містечку існувала ратуша, де вирішувалися всі питання самоврядування.
На початку 1870-х рр. німець Фарке збудував у Бахмуті алебастровий (гіпсовий), пляшковий і цегельно-черепичний заводи. У 1874 р. Таганрозька торговельна фарма Скараманга спорудила великий солеварний завод. Невеликі цегельні й черепичні заводи заснували місцеві мешканці.
У 1875 р. проведено водопровід і встановлено сім колонок.
У 1876 р. академік О. Карпінський внаслідок розвідувальних робіт виявив у Бахмутському котловані значні поклади кам"яної солі - найбільший у світі район соляних родовищ.
У 1878 р. було введено в дію залізницю Харків-Бахмут-Попасна.
У 1879 р. промислова компанія, очолювана Н. Литуновським, розпочала будівництво першої соляної шахти. Протягом 1884-1885 рр. збудовано ще п"ять солерудників.
У 1900 р. в Бахмуті діяли 76 промислових підприємств. На початку ХХ ст. виникає і металообробна промисловість. У 1905 р. введено в експлуатацію дротово-цвяховий і штампувальний, ремонтно-чавуноливарний, чавуноливарні заводи.
У 1919 р. в Бахмуті встановлено радянську владу.
У 1922-1932 рр. Бахмут був адміністративним центром Донецької губернії й округу.
Під час Другої світової війни Артемівськ був окупований німецько-фашистськими загарбниками в період з 31 жовтня 1941 до 5 вересня 1943 рр.
У 1964 р. Артемівськ став містом обласного підпорядкування.
На початку ХХ ст. Артемівськ став значним промисловим центром Донбасу. Тут працювали заводи з обробки кольорових металів, «Перемога праці», склоробний, «Шляхіндустрія», кераміко-трубний, алебастровий комбінати та ін.; фармацевтична, меблева, швейна і взуттєва фабрики. У місті розвинута харчова промисловість (зокрема, хлібний, м"ясний, молочний комбінати, завод шампанських вин). У цей час населення міста складало 30 585 осіб.
На початку ХХІ ст. серед провідних промислових галузей Артемівська були харчова, чорна і кольорова металургія, машинобудування і металообробка, виробництво будівельних матеріалів. Діяли 73 бібліотеки, шість Палаців і Будинків культури, історико-краєзнавчий музей.
Поблизу Артемівська (біля станції Ступки) виявлені археологічні знахідки - неолітичну майстерню з обробки кременю; розкопали 5 курганів з 27 похованнями (2 - доби міді, 20 - доби бронзи, 3 сарматські поховання). Тут також розташований курган з похованнями й знайдені кам"яні баби кочівників ІХ-ХІІ ст.

Список використаної літератури:
1. Артемівськ = Artemivsk : місто, район. центр Донец. обл. (до 1924 р. ­ Бахмут) // Гречило А. Б. Герби міст України, (XIV ­ I пол. XX ст.) = The emblems of Ukrainian towns, (14­th ­ first half of 20­th century) / А. Б. Гречило, Ю. К. Савчук, І. І. Сварник. -­ К., 2001. -­ С. 66 : герби.
2. Артемівськ // Міста України : інформ.­стат. довід. -­ К., 2007. -­ С. 8.
3. Вінк Н.В. Артемівськ ­ місто обласного підпорядкування / Н. В. Вінк, В. Ф. Кацель, М. П. Тітенко // Історія міст і сіл Української РСР : [в 26 т.]  / Ін­т історії АН УРСР. -­ К., 1970. -­ Донецька область. -­ С. 160-­168 : фот.
4. Донецька область // 500 чарівних куточків України, які варто відвідати : путівник / уклад.: Т. І. Лагунова, Ю. Ю. Кашуба. ­- Харків, 2007. -­ С. 76-­84 : іл.
5. Рева А.А. Город моей судьбы [Артемовск] / А. А. Рева. ­ Донецк : Диком­Пресс, 1998. ­- 195 с. : ил.
6. Рева О.О. Артемівськ / О. О. Рева, В. О. Пірко // Енциклопедія Сучасної України : [в 25 т.] / Наук. т­во ім. Т. Шевченка, Координац. бюро ЕСУ НАН України. -­ К., 2001. -­ Т. 1 : А. -­ С. 671­-672 : іл.