Манучарова Ніна Давидівна (1900–1988)
Ніна Давидівна Манучарова - архітектор, мистецтвознавець, кандидат архітектури (з 1951), директор Науково-дослідного інституту художньої промисловості Академії архітектури УРСР, нагороджена Почесною грамотою Верховної Ради УРСР, Почесною грамотою Міністерства будівництва УРСР.
Народилася Н. Манучарова 8 вересня 1900 р. у м. Смоленську. У 1909-1917 рр. навчалася в жіночій гімназії в м. Києві. У
1917-1918 рр. працювала старшим креслярем на будівництві залізничної
лінії Московсько-Київсько-Воронезької залізниці в м. Суражі
Чернігівської обл. (нині Брянська обл., РФ). Протягом 1919-1921 рр. навчалася в Київському університеті. У
1924-1930 рр. Н. Манучарова навчалася на архітектурному факультеті
Київського художнього інституту, по завершенні якого отримала
спеціальність архітектора-художника. Більшість її студентських проектів
оцінювалася на «відмінно». Протягом навчання проходила практику на
будівництві Південно-Західної залізниці в м. Вінниці (1925), в системі
«Індубуду» в м. Одесі (1926). У 1927-1930 рр. працювала старшим техніком
на будівництві Київського залізничного вокзалу. У 1930-1933 рр. Н.
Манучарова працювала архітектором проектного бюро НКВС в м. Харкові
(згодом реорганізовано в «Діпроміст»). З 1933 р. до 1934 р. була старшим
архітектором інженерно-будівельного відділення НКВС в м. Харкові.
Протягом цих років архітектор провадила науково-дослідну роботу в галузі
проектування житлових приміщень, складала проекти будинків для установ
Держбанку (виконано в натурі в містах Запоріжжі (1930-1931) та
Тирасполі). За її проектами споруджено будинок відпочинку в Помірках
(1932) під м. Харковом, реконструйовано та оздоблено дачу голови
Головного політуправління (1934), комбінат будинку відпочинку Головного
політуправління УРСР «Україна» з внутрішнім обладнанням (1933-1934;
обидві - в Хості), комбінат будинку відпочинку з внутрішнім оздобленням у
Валках (1934-1935) під м. Києвом, аеровокзал на станції Білореченська
(1930-1931). Однією з перших її самостійних робіт було перепланування та
проектування основних павільйонів стадіону «Динамо» в м. Харкові
(1931). Пізніше очолювала бригаду з проектування трьох корпусів заводу
фотоплівки при комуні ім. Ф. Дзержинського. У 1931-1932 рр. за її
проектом зведено будинок заводу зброї НКВС у м. Харкові. У 1933 р. Н. Манучарову прийнято до Спілки радянських архітекторів УРСР. У
1934 р. переїхала до м. Києва у зв"язку з новим призначенням - головним
архітектором стадіону «Динамо» в м. Києві. На цій посаді вона
перебувала до 1936 р. У 1936-1938 рр. працювала автором-архітектором у
«Шкілпроекті» в м. Києві. У ці роки вона розробила низку проектів шкіл
та будівель, що були ухвалені як типові. Серед них: сільська семирічна
школа (1936), сільська дерев"яна чотирикласна школа (1936), колгоспні
клуби на 250 та 400 осіб (1937), районні бібліотеки на 500000 і 150000
томів (1938), житловий будинок колгоспника (1940; два проекти),
малоповерховий житловий будинок (1939), житловий будинок дорожнього
майстра (1937). У 1937 р. Н. Манучарова слухала курси з підвищення кваліфікації Архітектурного фонду в м. Москві. З 1938 р. до 1939 р. вона працювала автором-архітектором в «Транспроекті» в м. Києві. Протягом
1940 р. Н. Манучарова працювала архітектором тресту № 1 Головвоєнбуду в
м. Москві, проте повернулася до м. Києва і в 1940-1941 рр. обіймала
посаду автора-архітектора «Цивільпроекту». З початком воєнних дій
Другої світової війни на території України в 1941-1943 рр. працювала
старшим інженером-архітектором відділу капітального будівництва заводу
ім. Сталіна в Златоусті (нині місто Челябінської обл., РФ), у 1943 р. -
старшим архітектором Воєнпроекту в м. Куйбишеві (нині м. Самара, РФ). Після
визволення м. Харкова від німецько-фашистських загарбників Н.
Манучарова повернулася в Україну і протягом 1943-1944 рр. працювала
архітектором Наркомату радгоспів. У 1944 р. переведена на посаду
начальника відділу Управління у справах архітектури при Раді Міністрів
УРСР у м. Києві, де вона працювала до 1946 р. У 1946 р. Н. Манучарову обрано членом-кореспондентом Академії архітектури УРСР на відділення художньої промисловості. У 1951 р. їй присвоєно вчений ступінь кандидата архітектури. Протягом
лютого 1956 р. - лютого 1957 р. працювала заступником директора з науки
Науково-дослідного інституту художньої промисловості Академії
архітектури УРСР. З лютого 1957 р. до березня 1964 р. була керівником
сектора інтер"єру Науково-дослідного інституту архітектури споруд
Академії архітектури та будівництва УРСР. У квітні 1964 р. Н. Манучарова перейшла на посаду старшого наукового співробітника КиївЗНДІЕП. Серед
реалізованих проектів Н. Манучарової: ясла фабрики Тинякова в м.
Харкові (1933), реконструкція житлових будинків під особняки на вул.
Осіївській, 13 у м. Києві (1934), реконструкція та оздоблення дачі та
павільйону в м. Хараксі в Криму (1935-1936), водна станція «Динамо»
(колишня дача Марголіна; не завершено), будівля житлової дачі в
Межигір"ї (1935), клуб на 400 осіб у Дарниці в м. Києві (1938),
внутрішнє оздоблення будівлі клубу НКВС у м. Харкові (1938), оформлення
житлового селища (планування, зелені насадження, малі архітектурні
форми) Головвоєнбуду в Коломенському в м. Москві (1940), житловий
будинок в м. Києві (1941), робоче селище 7-ї ділянки заводу ім. Сталіна в
м. Златоусті (1941-1943), завод електростанції поблизу м. Куйбишева
(1943) та ін. Значна кількість проектів Н. Манучарової залишилася
нереалізованою: будівля Держбанку в м. Горлівці (1931), клуб в м.
Горлівці (1931), житловий будинок працівників НКВС у м. Харкові (1931),
водна станція і низка будівель у м. Святогірську (1932), універмаг-НКВС
на вул. Пушкінській у м. Харкові (1932), Палац піонерів у м.
Дніпродзержинську (1936), дачне урядове селище у Валках поблизу м. Києва
(1934), парк культури та відпочинку в м. Києві (1938; у співаторстві),
палац фізкультури з басейном для плавання на стадіоні «Динамо» в м.
Києві (у співавторстві), робітничі поселення будівництва № 1 в м. Києві
(1939), житловий будинок на Брест-Литовському шосе в м. Києві (1940),
комбінат Ремісничого училища з гуртожитком на 800 осіб заводу ім.
Сталіна в м. Златоусті (1943), проект котеджу на 4 кімнати (1945),
чотирикласна сільська школа (1946), семикласна і десятикласна сільські
школи (1947), павільйон рослинництва для сільськогосподарської виставки
УРСР в м. Києві (1949; у співавторстві) та ін. Н. Манучарова
виконувала роботи з обштування інтер"єру різних будівель: оформлення та
обладнання (меблі, освітлювальне обладнання) заміського житлового
будинку - особняка для голови НКВС УРСР в Помірках поблизу м. Харкова
(1933-1934), оформлення універмагу - розподільника робітників НКВС і
міліції (1934; цокольний поверх будівлі на вул. Пушкінській, 50 у м.
Харкові; проект будівлі професора Яновицького); реконструкція,
оформлення та обладнання (меблі, освітлювальні прилади) особняка для
голови НКВС УРСР у м. Києві (1934); реконструкція та обладнання
(меблювання) будинку відпочинку НКВС УРСР у Хості (1934-1935);
реконструкція і внутрішнє обладнання клубу робітників НКВС у м. Києві
(1936; проект будівлі архітектора В. Осьмака); оформлення та обладнання
аптеки для робітників НКВС і міліції (1936; у співавторстві з
архітектором Мироновичем); кольорове оформлення (фарбування) музею
українського мистецтва на вул. Кірова в м. Києві (1936); проект
оформлення зали засідань, приймалень та кабінетів у будівлі НКВС на вул.
Кірова в м. Києві (1938-1939); проект меблів для масового виробництва
(1937); внутрішнє оформлення та обладнання урядової яхти «Дніпро»
(1937); проект оформлення в кераміці вестибюлю громадської будівлі
(1945) та ін. Як науковець Н. Манучарова є автором значної кількості
публікацій у галузевих періодичних виданнях, виступала з доповідями на
різного роду нарадах. У сфері її наукових інтересів - питання
використання кераміки в архітектурі, художні промисли, житлове
будівництво, декоративне-вжиткове мистецтво тощо. Н. Манучарова була
науковим керівником і відповідальним редактором низки видань, серед
яких збірник «Декоративні тканини» (1949), «Орнамент украинской набойки»
(1949), збірник «Бытовая мебель» (1951), серія «Украинское народное
декоративное искусство», у рамках якої видано брошури «Мастер народного
творчества Николай Кищук», «Мастер народного творчества Иван Гончар»
(обидві - в 1952), «Металлические изделия Гуцульщины» (1953), збірник
«Архитектурная керамика» (1951), альбом «Орнамент бытовой народной
росписи Украины» (рукопис), книги «Мебель для жилья» та «Обмеры
украинской народной мебели» (обидві - 1953), два альбоми «Украинское
декоративное искусство», посібники з проектування меблів, «Гуцульская
керамика» (1954), «Мебель для жилья» (1955) та ін. Померла Н. Манучарова в 1988 р.
Список використаної літератури: 1. Бронєвой С. Перебудова стадіону «Динамо» / С. Бронєвой // Соціалістичний Київ. - 1935. - № 5. - С. 5-7 : фот. 2.
Горбачевський М.І. Конкурс на індивідувальне житло / М. І.
Горбачевський // Архітектура Радянської України. - 1940. - № 2. - С.
18-20 : іл., плани. 3. Интерьер и его композиция // Строительство и архитектура. - 1963. - № 7. - С. 36. 4.
Манучарова Н.Д. Жінки-архітектори працюють над образом радянської школи
/ Н. Д. Манучарова // Архітектура Радянської України. - 1940. - № 3. -
С. 23-24 : фот. 5. Манучарова Нина Давыдовна [Изоматериал] : лич. лист чл. СА УССР. - К. : [б. и.], 1956. - 44 л. - (в пап.) 6.
Мілятицька Ф.Р. Вихована радянською дійсністю / Ф. Р. Мілятицька //
Архітектура Радянської України. - 1939. - № 3. - С. 13-15. 7. На робочих нарадах інститутів Академії : наук. повідомл. // Вісник Академії архітектури УРСР. - 1947. - № 2. - С. 41-43 : іл. 8. Творча сила радянської жінки // Архітектура Радянської України. - 1939. - № 3. - С. 5-10 : фот., іл. між с. 8-9. Прочитано: 3838 раз Дополнительно на данную тему:
Новаківський Ярослав Олексійович (1920–1982)
Іполит Владиславович Моргилевський
Коллі Микола Джемсович (Якович) (1894–1966)
Каракіс Йосип Юлійович (1902 – 1988)
Меленський Андрій Іванович (1766-1833)
Кричевський Василь Григорович (1872-1952)
Коренєв Борис Григорович (1910-1998)
Кілессо Сергій Костьович (1931-2012)
Жаннере Грі Шарль Едуард (Ле Корбюзьє) (1887–1965)
Мілецький Авраам Мойсейович (1918–2004)
|