Місто Донецьк
Місто Донецьк (до 1924 р. - Юзівка, до 1961 р. - Сталіно) - місто обласного значення, обласний центр однойменної області, розташований на р. Кальміус за 673 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 1007440 осіб.
Наприкінці XVII ст. на території верхів"я р. Кальміусу в урочищі
Олександрівці осідали зимівниками й хуторами заможні січовикизапорожці
разом зі своїми сім"ями й наймитами. Нижче по Кальміусу запорожець
Мандрика заснував зимівник - Мандрикине. Ліквідувавши в 1775 р.
Запорізьку Січ, царський уряд дарував місцеві землі та надавав
офіцерські чини козацькій верхівці, яка зголосилася служити Російській
імперії. У 1779 р. землі в межах сучасного міста отримав поручик Є. С.
Шидловський. Колишній зимівник Мандрикине в 1803 р. став поміщицьким
маєтком Авдот"їним. Згодом утворилися села Олексіївка і Григорівка.
Основними заняттями населення були землеробство й скотарство. Наприкінці
XVIII - на початку ХІХ ст. на території сучасного Донецька з"явилися ще
4 поселення: Олексіївка, Катеринівка, Любимівка та Григорівка. У
1820х рр. в Олексіївці відкрили поклади кам"яного вугілля. У селі
почали з"являтися дрібні шахти («дудки»). В 1841 р. новоросійський
генералгубернатор М. Воронцов збудував у межах міста перший великий
рудник Олександрівський. У 1866 р. уряд видав князю Кочубею концесію
на будівництво заводу залізних рейок, але він не зміг створити
акціонерне товариство. Він поступився своїми правами англійцю Джону Юзу,
який у квітні 1869 р. уклав з російським урядом «Договор на создание
Новороссийского общества каменноугольного, железного и рельсового
производства и Общества железнодорожной ветки от Харковско-Азовской
линии». У 1867 р. англієць Джон Юз розпочав будівництво заводу в
Олексіївці. У 1869 р., з початком будівництва заводу і шахт
Новоросійського товариства, утворилося селище. Згодом воно злилося з
шахтарським селищем Олександрівського рудника, утворивши селище Юзівка. У
1871 р. завод почав працювати. У цьому ж році збудовано лікарню. У 1872 р. введено в експлуатацію Костянтинівську залізницю (Костянтинівка-Ясинувата-Юзівка-Оленівка). У 1877 р. відкрито однокласну школу. У 1912 р. відкрито нову (братську) школу. У 1889 р. у селищі споруджено машинобудівний і чавуноливарний заводи. Наприкінці 1880х рр. збудовано дерев"яну будівлю цирку. Від
1891 р. Юзівка забудовувалася відповідно до затвердженого
Новоросійським товариством плану, за яким вулиці (лінії) розміщували
прямолінійно, паралельно одна одній і перетинали перпендикулярно прямими
вузькими проспектами (до цього часу місто забудовувалося хаотично). У 1898 р. у місті відкрито майстерні з ремонту гірничошахтного обладнання і Рутченківський коксохімічний завод. У 1899 р. на території міста діяло дев"ять рудників. Наприкінці
ХІХ - на початку ХХ ст. місто адміністративно поділялося на південну
(«Заводську») і північну («Новий Світ») частини. У південній
розташовувалися заводські споруди, залізничні депо, шахти, телеграфна
станція, лікарня, аптека, англійська школа, будинки англійських і
російських кваліфікованих працівників, заводська контора, садиба Юзів,
заводський клуб «Аудиторія», православний молитовний будинок святого
Миколи Угодника, велотрек, тенісний корт; у північній -
СвятоПреображенський собор (1884), трактир «Новий Світ» (виник поблизу
металургійного заводу з перших днів його роботи), базар, крамниці,
перукарні, різноманітні майстерні, шість готелів, три банки, шість
аптек, базарна та поштовотелеграфна контори, чотири початкові школи,
три гімназії, комерційне училище, управління поліцейського наглядача,
земська лікарня, цирк, міський сад, пожежна каланча. На початку ХХ ст. Юзівка стала значним залізничним вузлом, який з"єднував Юзове, Мушкетове, Мандрикине, Рутченкове та Долю. На початку 1910 р. в Юзівці діяло п"ять приватних бібліотек. У 1911 р. почала працювати земська лікарня. У 1917 р. Юзівку віднесено до категорії міст. Внаслідок
революційних подій на початку 1920 р. в Юзівці встановлено радянську
владу. У цьому році в місті працювали два клуби, було націоналізовано
бібліотеки і кінотеатри. У 1921 р. з Горлівки до Юзівки було переведено гірничомеханічний технікум, який мав випускати інженерів вузького профілю. У 1923 р. в Юзівці при металургійному заводі почала працювати школа фабричнозаводського учнівства. У 1925 р. Юзівку перейменовано на Сталіно. У
1927 р. у місті запустили трамвай, який сполучив центр Сталіно з
залізничним вокзалом. У середині 1930х рр. споруджено трамвайну лінію
до станції Рутченкове. У 1930х рр. у місті збудовані заводи:
авторемонтний, обробки вторинних металів, механічний «Доненерго».
Створювалися підприємства легкої, харчової промисловості, швейна,
взуттєва, макаронна, кондитерська, м"ясомолочна та інші фабрики. У 1932 р. Сталіно стало обласним центром однойменної області. Наприкінці 1939 р. у місті збудовано першу трасу тролейбусної лінії. У
1941 р. у Сталіно було 113 загальноосвітніх шкіл, індустріальний,
медичний, педагогічний та вчительський інститути. Діяли 62 клуби, сім
палаців культури, три кінотеатри, Драматичний театр ім. Артема, театр
опери та балету, театр ляльок. У роки Другої світової війни місто
було окуповане німецькофашистськими загарбниками в період з 26 жовтня
1941 р. до 8 вересня 1943 р. Окупанти створили в місті концентраційний
табір. Під час окупації на території Сталіно діяли підпільні загони. Внаслідок
воєнних дій в місті були зруйновані майже всі шахти, заводи
(металургійний, металоконструкцій, чотири коксохімічні, азотний,
машинобудівний, ремонтний та ін.), 3761 будинок, 113 шкіл,
індустріальний, медичний і педагогічний інститути тощо. У повоєнні роки місто відбудовується. Зокрема, до кінця 1943 р. вже працювали 21 хлібозавод, 27 лікарень і поліклінік, 97 шкіл. Протягом
1950х рр. було відбудовано понад 20 металургійних шахт, металургійний,
чотири машинобудівні, два коксохімічні й азотний заводи, підприємства
легкої й харчової промисловості, залізничний транспорт, міське
комунальне господарство. Водночас зводилися нові шахти, цехи
металургійного, машинобудівного й коксохімічного заводів. Протягом
1959-1969 рр. у Сталіно побудовано металопрокатний завод, завод з
виробництва обладнання для харчової промисловості, заводи холодильників,
«Донбаскабель», штампів і пресформ, дослідноекспериментальний завод
гірничорятувальної апаратури й обладнання та ін. У 1961 р. на честь р. Сіверського Донця місто отримало сучасну назву. У 1970 р. згідно з рішенням ЮНЕСКО Донецьк визнано одним із найкращих молодих промислових міст світу. Наприкінці
ХХ ст. промисловий комплекс міста базувався на місцевому вугіллі,
привізній криворізькій руді, нікопольському марганці, ставропольському
та оренбурзькому газі, а також на місцевій сільськогосподарській і
мінеральнобудівельній сировині. Виробничу структуру міста визначали
вугільна, металургійна та машинобудівна, металообробна галузі, на долю
яких припадало понад 50% випуску товарної промислової продукції. Близько
третини продукції на той час виробляли легка і харчова галузі, решта
припадали на хімічну, будівельних матеріалів, електроенергетичну,
меблеву та ін. галузі. У Донецьку діяли науковий центр з інститутами
економіки промисловості, фізикоорганічної хімії і вуглехімії,
науководослідні інститути (вугільний, чорної металургії, гігієни праці і
профзахворювань, гірничорятувальної справи, фізикотехнічний, гірничої
механіки, технічної кібернетики), 6 вищих навчальних закладів, Донецький
будинок природи, краєзнавчий і художній музеї. На початку ХХІ ст.
Донецьк - потужний промисловий центр України. За обсягами промислового
виробництва посідав друге місце в області після Маріуполя та перше за
темпами економічного розвитку. У місті працювало 16 вугільних шахт,
більшість з яких були підпорядковані Донецькій вугільній енергетичній
компанії. Визначальними також були металургійна, металообробна,
машинобудівна, легка, харчова, переробна та ін. галузі промисловості,
виробництво електроенергії та газу. До початку 2000х рр. працював
Донецький завод іграшок. Діяли 39 вищих навчальних закладів, 32
професійнотехнічних училища, Донецька обласна філармонія, Донецький
академічний державний театр опери та балету ім. А. Солов"яненка,
Донецький обласний академічний театр ляльок, Донецький обласний
академічний український музичнодраматичний театр, Донецький обласний
краєзнавчий музей, Музей історії та розвитку Донецької залізниці,
Донецький державний цирк «Космос», 439 бібліотек, 46 палаців і будинків
культури, 23 готелі, два парки відпочинку, Донецький ботанічний сад НАН
України тощо. На території міста збереглися кургани доби неоліту (ІІІ
тисячоліття до н.е.), в яких виявлено кістяки людини, крем"яні знаряддя
праці й глиняний посуд. Також у місті розкопано кургани епохи міді -
бронзи, кам"яну гробницю часів пізньої бронзи. Досліджено курган із
скіфським похованням (IV-III ст. до н.е.). Відомі також кургани
кочівників ХІ-ХІІІ ст. з чоловічими та жіночими похованнями, де знайдено
срібні прикраси, шаблі, вудила, кістки коней.
Список використаної літератури: 1.
Волков М.І. Донецьк / М. І. Волков // Енциклопедія Сучасної України /
Інт енциклопед. дослідж. НАН України. К., 2008. Т. 8. С. 268271 :
іл. 2. Донецкая область // Украина: 245 городов и поселков :
путеводитель / сост.: В. М. Алехина, М. С. Жубр. Х., 2010. С.
408421 : ил. 3. Донецк // Вся Украина : путеводитель / А. С. Ивченко. К., 2005. С. 499502 : фот. 4.
Донецьк / М. В. Арамбалик [та ін.] // Історія міст і сіл Української
РСР. В 26 т. / Інт історії АН УРСР. К., 1970. Донецька область.
С. 78124 : фот. 5. Донецьк // Міста України : інформ.стат. довід. К., 2007. С. 34. 6.
Кругляк Ю.М. Ім"я вашого міста : походження назв міст і селищ міськ.
типу Укр. РСР / Ю. М. Кругляк ; відп. ред. І. О. Варченко. К. : Наук.
думка, 1978. 151 с. 7. Миронов В.П. Донецьк / В. П. Миронов, А. М.
Сабина // Українська радянська енциклопедія. У 12 т. / голов. ред. М.
П. Бажан. 2ге вид. К., 1979. Т. 3. С. 441442 : іл. Прочитано: 1385 раз Дополнительно на данную тему:
Місто Святогірськ Донецької області
Місто Волноваха, Донецької області
Місто Авдіївка Донецької області
Місто Гірник Донецької області
Місто Докучаєвськ Донецької області
Місто Амвросіївка Донецької області
Місто Добропілля Донецької області
Місто Слов‘янськ Донецької області
Місто Маріуполь Донецької області
Місто Красногорівка Донецької області
|